Дослідники з Національного Інституту астрофізики Італії дослідили залежність планетних систем від металічності та маси їхніх зір. Схоже, що вони формують дві групи, які сильно не схожі одна на одну.
Планетні системи
Науковці вже відкрили величезну кількість екзопланет і навіть планетних систем біля інших зір. Тож настав час розібратися у закономірностях їхнього утворення. І тепер дослідники з Національного інституту астрофізики Італії повідомляють, що вони дійшли висновку про те, що планетні системи поділяються на дві великі групи.
У статті, опублікованій в журналі Nature Astronomy дослідники проаналізували понад 300 найкраще вивчених планетних систем при тому, що зараз їх відомо понад 1000. Вони дійшли висновку, що маса зорі та її металічність сильно впливають на те, наскільки компактною є система, чи з великих планет вона складається і наскільки стабільними є їхні орбіти.
Дослідники встановили, що планети формують дві різні групи сильно не схожі одна з одною. Тобто цілком можливо, що загальна доля системи закладається ще в той момент, коли вона тільки формується з холодної міжзоряної хмари.
Дві групи планет
Відповідно до опублікованого дослідження, перша група — це планетні системи навколо зір із меншою або порівнюваною з сонячною металічністю. Здебільшого це означає, що це переважно жовті, помаранчеві та червоні карлики віком у кілька мільярдів років. Їхні системи відносно компактні, відзначаються меншою турбулентністю, тобто більшою спокійністю руху, а також більшою кількістю малих за розміром світил.
До другої групи належать системи навколо важчих та гарячіших за Сонце зір. Їхній вік переважно вимірюється десятками й сотнями мільйонів років. У цих світил також вища металічність, тобто присутність елементів важчих за гелій. Такі системи ширші, хаотичніші й містять велику кількість важких і великих планет, частина з яких взагалі може викидатися з системи з часом.
При цьому дослідники відзначають ще й таку характеристику як динамічна температура. Це міра того, наскільки реальне положення планети відрізняється від теоретично передбаченого для неї через хаотичні події минулого. У систем другої групи вона значно вища.
Але найцікавіше питання — що це все взагалі означає? Бо навіть самі автори дослідження замислюються, наскільки реальними є ці дві групи, чи це — лише артефакт обробки даних. Бо якщо це правда, то може свідчити як про те, що умови планетоутворення змінюються з часом (разом із металічністю). Або ж тільки про те, що Сонце перебуває біля верхньої межі маси, за якою починається нестабільність систем.
