Комплекс наукових приладів HAARP розташований на Алясці. Він складається з антенного поля, радарів і магнітометрів, які можуть надсилати енергію в іоносферу Землі та приймати звідти сигнали. Конспірологи давно проголосили його секретною кліматичною зброєю США. Проте насправді його призначення полягає зовсім в іншому.
«Кліматична зброя» й іоносфера Землі
«Секретна кліматична зброя HAARP» — саме таке формулювання можна зустріти у численних фантазіях конспірологів. Попри те, що тема ця неодноразово пояснена вченими, багато хто досі вірить, що буревій, який поламав усі дерева в районі, був наслідком випробування секретної американської зброї з цією назвою.
Переконати людей у тому, що це лише комплекс наукових інструментів (нехай і справді великий), майже неможливо. Зрештою, на Алясці, де розташований HAARP, мало хто бував, і ще менше осіб бачили його наживо. Не тому, що він якийсь особливо секретний, а через те, що він розміщений далеко від туристичних маршрутів.
Пояснення щодо HAARP варто розпочати з іоносфери — шару атмосфери на висотах від 60 до 600 км над Землею. Повітря тут занадто розріджене для того, щоб у ньому могли рухатися літаки, проте достатньо щільне для активної взаємодії з зарядженими частинками. Саме тут електрони та протони, породжені спалахами на Сонці, стикаються з молекулами атмосферних газів і викликають появу полярних сяйв.
Особливо вчених цікавив так званий іоносферний шар D, що розташовується на висоті від 60 до 90 км. Деякі його частини здатні відбивати електромагнітні хвилі певної частоти таким чином, що вони поширюються на значну відстань.
Щоправда, під час потужних магнітних бур, викликаних спалахами на Сонці, весь цей механізм порушується, і радіозв’язок може зникнути взагалі. До 90-х років XX століття уявлення про те, як усе це відбувається, було дуже приблизним.
Як працює HAARP
Саме для вивчення всіх цих питань 1990 року почали реалізовувати проєкт HAARP. Його назва розшифровується як «Програма високочастотних активних авроральних досліджень». Тоді цю програму дійсно очолювали дослідницькі центри ВМФ і ВПС США. Військовим хотілось отримати надійний зв’язок із підводними човнами, що перебувають у сотнях кілометрів від найближчого ретранслятора, а для цього треба було зрозуміти, як змінюються умови проходження радіохвиль в іоносфері.
При цьому від самого початку у програмі брала участь величезна кількість цивільних наукових установ. Науковці були зацікавлені у дослідженнях чи не більше за військових, а їхні результати не були засекречені.
Ідея експерименту HAARP була простою: нагріємо іоносферу низькочастотними радіохвилями подібно до того, як це робить Сонце, та подивимося, як це вплине на розповсюдження радіохвиль. З цією метою створили головний елемент установки — антенне поле площею 13 га. Кожен його елемент являє собою фазовану антенну решітку, що складається з двох схрещених диполів. Антени дуже схожі на ті, які використовуються в українському радіоінтерферометрі «Уран», але більші: висота кожної сягає 22 м.
Протягом кількох років кількість антен довели до 180. На відміну від багатьох радіотелескопів, влаштованих подібним чином, антенне поле HAARP може не лише приймати радіохвилі як єдине ціле, а й випромінювати їх вузьким пучком.
Потужність випромінювача складає 3,6 МВт, а працює він на частотах від 2,8 до 10 МГц. Цього достатньо, аби спробувати викликати в іоносфері найрізноманітніші ефекти. Для того, щоб дослідити їх усі, систему доповнили магнетометрами, високочастотним і лазерним радарами та під’єднали весь комплекс до обчислювального центру.
Спорудження установки розпочалося 1993-го. За кілька років вона запрацювала на повну потужність. Основні наукові результати були здобуті на початку 2000-х років. До 2007 року військові отримали свою систему зв’язку, але ще кілька років продовжували керувати проєктом. Коштувало це приблизно 250 млн доларів.
У 2013-му ВПС і ВМФ США остаточно втратили інтерес до HAARP і оголосили про передачу його цивільним. У 2013–14 роках агенція з перспективних розробок DARPA завершувала на ньому якісь свої дослідження, але вже 2015-го весь комплекс передали Університету Аляски, й відтоді земну іоносферу він нагріває значно рідше, бо вчені не мають стільки грошей на електроенергію.
Проте це не означає, що HAARP стоїть без діла. Наприклад, 2022 року вчені провели серію експериментів, опромінюючи ним Місяць і Юпітер. У першому випадку була доведена можливість його використання для спостережень за близькоземними астероїдами. У другому — вивчення магнітосфери найбільшої планети Сонячної системи.
Чи може HAARP бути кліматичною зброєю?
Ідея кліматичної зброї набагато старіша за HAARP. Ще у 1960-ті американці придумали засіювати хмари йодидом срібла, аби вони миттєво випадали зливою над позиціями супротивника. Технологія зовсім не космічна, відтоді її неодноразово використовували, зокрема і в Україні, щоб забезпечити сонячну погоду під час парадів. Бо всі небезпечні хмари просто випадають дощем чи снігом на поля вдалині.
Використання технологій впливу на погоду військовими практично цим і обмежується, тож любителі науки почали мріяти про те, як можна було б керувати хмарами, чимось їх опромінюючи. На перший погляд, ідея абсолютно логічна, адже навіть найпотужніші урагани — лише поєднання нагрітого повітря та вологи. Але над тим, як використати, щоб викликати над територією супротивника шторми та посухи, ніхто й не думав, оскільки розумів, що для цього знадобиться енергія всіх електростанцій Землі. Однак затяті конспірологи відтоді абсолютно впевнені, що такі експерименти по обидва боки від «залізної завіси» обов’язково проводилися.
Твердження про те, що HAARP насправді є кліматичною зброєю, було вперше висловлено ще 1996 року. Відтоді й до сьогодні воно не припиняє гуляти сторінками «жовтої преси», навіть попри те, що військові вже 10 років як не використовують цей об’єкт.
За минулі роки про HAARP чого тільки не розповідали журналісти, політики та навіть учені. Поступово здогадка про можливість впливу на групу хмар виросла до розмірів «може змінити клімат на всій планеті». Неодноразово висловлювалися думки, що антенний масив може викликати землетруси. Росіяни заявляли про зміщення магнітних полюсів. І навіть один із губернаторів Аляски якось висловився, що установка може перетворити атмосферу над штатом на гігантську лінзу, яка сфокусує сонячне світло, викликавши пожежі.
Спростування всіх цих абсурдних чуток базується лише на двох простих фактах. Перший — HAARP має занадто низьку потужність, аби накоїти хоч щось із того, що йому приписують. 3,6 МВт — це менше, ніж навіть у деяких блискавок. Що вже казати про сонячні спалахи, які накривають нашу планету регулярно, передаючи атмосфері значно більше енергії, ніж ця скромна установка. До речі, експерименти на ній відбувалися виключно вночі, бо вдень результат її роботи просто губився у сонячному світлі.
Другий факт полягає в тому, що HAARP впливає на іоносферу, розташовану значно вище того шару, де рухаються хмари та відбувається переважна більшість кліматичних процесів. І навіть вона поглинала далеко не все його випромінювання — більшість його губилась у космічному просторі. Що вже казати про якийсь вплив на землетруси, які відбуваються у глибинах земної кори ще далі від місця опромінення?
Подібні установки в інших країнах
Найсмішніше ж у конспірологічних теоріях щодо HAARP те, що це насправді не єдина подібна установка на Землі. Дослідження іоносфери шляхом її опромінення розпочалися ще до 1990-х. Наприклад, ненабагато меншу потужність має «Сура», розташована в росії. Її збудували ще 1963 року в Нижньогородській області. Вона теж являє собою поле дипольних антен розміром 300×300 м. І призначення у неї те саме — нагрівати іоносферу радіохвилями. Не дивно, що про неї теж розповідають, начебто вона є кліматичною зброєю, й інші подібні нісенітниці.
До речі, у 1980-ті на американських радіолюбителів наводило жах інше джерело радіосигналу під назвою «російський дятел». Про нього теж розповідали, що він — кліматична зброя. Проте ним була зовсім не «Сура», а «Чорнобиль-2», він же «Дуга». Зараз будь-хто може помилуватися ним у Чорнобильській зоні відчуження та переконатися, що це — лише надзвичайно потужний загоризонтний радар.
Взагалі іоносферних випромінювачів, нехай і не таких потужних, по всій планеті чимало. Ще два збудовані в Норвегії, два — у США, один — у Таджикистані. Є подібна установка і в Україні. Розташована вона на Харківщині поблизу міста Зміїв і належить Інституту іоносфери НАН України та МОН України. До її складу входять дві круглі антени. Одна є нерухомою і має діаметр 100 м. Друга, 25-метрова, може обертатися.
Доля всіх подібних проєктів по всьому світу насправді досить сумна. По суті, вони є унікальними науковими установками, що потребують для своєї роботи енергії, якої б вистачило для живлення невеликого міста. А практичної користі від них майже жодної, адже вони буквально гріють повітря. Тому не дивно, що більшу частину часу вони стоять без діла та поволі руйнуються.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
