У росії нещодавно вийшов на екрани фантастичний фільм «Сто років тому вперед», знятий за однойменною книгою Кіра Буличова. Формально він вважається римейком радянського серіалу 1980-х «Гостя з майбутнього». Однак навіть у порівнянні з ним він скидається на дешеву пропаганду нескінченної війни, яка робить неможливим настання світлого майбутнього.
Римейк «Гості з майбутнього»
18 квітня в росії вийшов на екрани фантастичний фільм «Сто років тому вперед». Формально він є екранізацією оповідання Кіра Буличова 1978 року. Однак для всіх важливіше те, що це кіно, по суті, є римейком радянського мінісеріалу 1984 року «Гостя з майбутнього». Останній для багатьох людей, народжених у 1980–90-х, став втіленням радянського міфу про світле комуністичне майбутнє і тому досі займає помітне місце в російській пропаганді «спільного минулого».
При цьому міф «Гості з майбутнього» апелює до справді світлих почуттів — віри людини в те, що колись світ за допомогою високих технологій остаточно подолає бідність та війни й можна буде мирно літати на інші планети. Радянський серіал та його головна героїня Аліса Селезньова — це такий аналог «найкращого у світі» радянського морозива.
Цілком логічно припустити, що і новий фільм росія може використати для затягування українців у спільне з нею майбутнє. Саме тому, попри категоричне несприйняття культури країни-агресорки, ми вирішили подивитися «Сто років тому вперед» і розповісти, чому цей фільм не вартий перегляду, навіть якщо вам будуть розповідати, що нічого страшного в цьому немає.
Як Аліса вступала у кадетський корпус
Власне, від сюжету оповідання Буличова, рівно як і від першої екранізації, у новій залишилося не так вже й багато: пара школярів із нашого часу, дівчина та її батько з майбутнього, пара космічних піратів звідти ж і загальна канва про подорож спочатку на сто років у майбутнє, а потім — назад.
В оригінальній книзі, та й у радянському серіалі, майбутнє хоча й докладно розписане, проте на тому, як його досягли, ніде не йдеться. Навіть про те, що там у них комунізм чи соціалізм не можна сказати впевнено, бо червоним прапором ніхто не розмахує.
Автори нового фільму вирішили пояснити, звідки взялися технології, що зробили життя раєм, і зробили це максимально тупо. Просто заблукалий інопланетянин вступив у контакт із московським школярем, що брав участь у кіберспортивному турнірі, й ось уже в космічній федерації з’явився новий суб’єкт і на нього прямо з неба посипалися технологічні плюшки.
Якщо вас напружив момент із прийняттям нового суб’єкта до щасливої космічної федерації, знайте, що алюзії на сучасність на ньому не закінчуються. Бо, як виявляється, біля кордонів цієї федерації й через сто років іде війна з піратами, яких ніяк не вдається перемогти, хоча проти них весь час кидають спецпризначенців.
Щобільше, саме в такому загоні спецпризначенців служила і зникла під час чергової «спецоперації» мама Аліси. І тепер остання хоче вступити у кадетський корпус і звідти їй прислали чи то імпланти, чи то просто якісь пристрої, які дозволяють їй битися як головній героїні аніме «Привид в обладунках».
Звичайно, що всього цього ані в першоджерелі, ані в першій екранізації не було. Аліса там, як і її батько, займалася біологією. Просто при цьому вона мала атлетичні здібності на рівні сучасних олімпійських чемпіонів і вже кілька десятиліть цей факт випалює мозок російським любителям фантастики.
Чомусь проста ідея про те, що дівчинці, яка регулярно літає з батьком на пошуки інопланетних тварин, усе це потрібно з суто мирною метою, не прийшла їм на думку. Зрештою, досконалі фізичні характеристики цілком знадобляться, аби стрибати по інопланетних скелях та деревах для того, щоб спочатку знайти інопланетних тваринок, а потім не дати їм тебе з’їсти.
Однак російські фани висунули свою теорію, згідно з якою Аліса — генетично модифікований солдат, бо для чого ще потрібні сила та спритність, як не для війни? Звідси, вочевидь, і починалася ідея її магічних браслетів з кадетського училища, яка втілилася у новому фільмі.
Коля Герасімов та подорожі у часі
Другий головний герой фільму, який насправді є першим — московський школяр Коля Герасимов. Як і Алісу, його у фільмі зробили старшим, але ключовий момент не в цьому. У книзі, та й за великим рахунком у радянській екранізації, основним мотивом його поведінки є цікавість. При цьому він розуміє, що вона легко може його завести кудись не туди, проте бажання подивитися на таємницю хоча б одним оком перемагає.
Саме у стані такої внутрішньої боротьби він спочатку відкриває кімнату в квартирі сусіда, потім натискає кнопку у знайденій там машині часу, далі виходить за межі будівлі, де вона перебуває в майбутньому, потім ще і ще такі ж безневинні дії, аж поки ми не бачимо, як він тікає із цінним артефактом, а за ним женуться двоє космічних піратів.
Усе це було цікаво і мало сенс, бо оберталося навколо загальної думки, що подорожі в часі саме тому недоступні всім охочим, що дуже важко передбачити момент, коли неймовірно цікава екскурсія переростає у пригоду, наслідків якої ти собі не уявляєш.
У фільмі всього цього немає. Машину часу-косміон герої знаходять у шкільному кабінеті фізики під час сцени, яка за своєю тупістю та нелогічністю може посперечатися зі «школяр під час кіберспортивного турніру впіймав сигнал інопланетної цивілізації». Жодних рефлексій із приводу засовування руки в темний сховок, де невідомо хто заховав гравітаційну аномалію, й ось уже машина часу злилася з організмом Колі в одне ціле.
До речі, опинившись у майбутньому, Коля одразу падає в обійми Аліси. Тому всю лінію пізнання майбутнього творці фільму скоротили до однієї короткої статичної сцени. Колі майбутнє не цікаве. Він одразу вривається у війну з піратами й уже за кілька сцен про прекрасне майбутнє просто забуває, рівно як і про небезпеку ігор із часом.
Космічні пірати та нескінченна війна у часі
Окремо треба сказати про космічних піратів. У першоджерелі їх усіх переловили за кілька місяців і вилазка на Землю для них — останнє хуліганство перед арештом. А подорожі у часі Колі, Аліси та Веселуна з Криссом — просто дірка в системі безпеки відповідного наукового інституту, який повністю контролює відповідну технологію і, зрештою, саме його співробітники ставлять крапку в усій цій історії.
Однак у новому російському фільмі двоє космічних піратів — частина загрози, яку космічна федерація не може подолати принаймні десятиліття. Вони вільно висаджуються на Землі та спрожогу намагаються захопити технологію подорожей у часі, яка ніби як навіть трохи належить їм.
При цьому вони чомусь лише вдвох вирушають у минуле для того, аби вступити у протистояння з московськими школярами й, звичайно ж, вдало потрапляють у ситуацію, де вони можуть змінити світле майбутнє на жахливу антиутопію, де Земля — база космічних піратів, а населення виживає, будуючи для них зброю. Космічні терористи та фашисти діють під прикриттям авторитарного режиму Глота.
Варто також зазначити, що у фільмі взагалі багато темних сцен. І у поєднанні із бійками, які займають більшу частину екранного часу, все разом це справляє враження історії про нескінченну війну в часі за право вирішувати, яким же бути майбутньому.
Вочевидь, це дуже болюча тема для сучасних росіян. Вони настільки повірили у міф, що їхнє світле майбутнє у них вкрали якісь темні сили, що просто вже не уявляють завтрашній день чимось, крім бійок серед руїн.
Нова екранізація однієї з найбільш знакових радянських книг взагалі не про те, що десь там усіх, хто повірив росії чекає світле майбутнє. Усе, що людям може запропонувати країна-агресорка — це нескінченна війна проти тих, хто, на її думку, щось у них вкрав. І у ній вони не жаліють нікого і нічого, включно з історичним розвитком подій, які не тільки можна, але й треба переписувати насильницьким шляхом.
Саме тому дивитися цей фільм не варто. Молодь, яка не застала цей пласт радянської культури, нічого в ньому, крім пропаганди, не побачить у принципі. А люди старшого покоління не зможуть освіжити світлі спогади дитинства, бо тем, які свого часу зробили книгу і першу екранізацію культовими, там просто немає.
Відома пісня з радянської екранізації у фільмі звучить. Проте навіщо вона там — лишається невідомим. Адже все інше в ньому наводить на думку, що, попри заяви про зоряне майбутнє росії, насправді його у неї немає. Тож і дорога туди громадянам країни-агресорки ні до чого.
