Темна матерія, це загадкова сила, що є причиною розширення Всесвіту ніяк себе не проявляє у Сонячній системі. Нещодавно вчений з NASA припустив, що можливо ми неправильно розуміємо, що це таке і шукати її тут взагалі не варто, чи, принаймні треба зовсім інший підхід до її виявлення.
Велика неузгодженість
Темна енергія — це таємнича сила, яка ніяк себе не проявляє у взаємодії з речовиною чи випромінюванням, проте примушує Всесвіт розширюватися. Її не треба плутати з темною матерією, яка теж невидима, але при цьому теоретично може впливати на форму галактик через силу гравітації.
Нещодавно науковець з NASA припустив, що цілком можливо, що ми взагалі неправильно розуміємо темну енергію. Взагалі питання до її чинної теорії існують у вчених вже давно. Зокрема, до твердження, що вона має рівномірно діяти в усьому космосі, включно з Землею та Сонячною системою.
Існує велика неузгодженість між результатами спостережень за міжгалактичним простором, які чітко вказують на її присутність, і спостереженнями, здійсненими у нашій власній Сонячній системі. Зазвичай це списують на те, що вона для цього занадто слабка.
Проте вчені вже давно отримують сигнали від наших космічних апаратів, які встигли відлетіти на мільярди кілометрів від Землі. Точність передач у часі ми вміємо визначати до мільйонних часток секунди. Проте ніяких ознак розширення Всесвіту в межах десятків астрономічних одиниць навколо нас так досі й не виявили.
Що таке темна енергія насправді
Тож можливо, що насправді темна енергія — це взагалі не присутня усюди константа, а просто п’ята фундаментальна сила, яка на відміну від електромагнетизму, гравітації, сильної та слабкої ядерних взаємодій з якоїсь причини діє там, де речовини немає, а не там, де її багато. Але чому?
Тут можливі два припущення. Перше, умовно можна назвати «хамелеоном». Воно полягає у тому, що зменшувати свою інтенсивність в областях підвищеної густини — її власна фундаментальна властивість. Проте тоді її все одно можна виміряти у тонкій оболонці навколо точкового масивного об’єкта, наприклад Сонця.
Друга можливість полягає в тому, що дію п’ятої взаємодії пригнічує гравітація. Але тоді картина має бути зовсім іншою. Має бути певний радіус навколо масивного тіла, всередині якого п’ята взаємодія взагалі не відчувається.
Проблема лише в тому, що за розрахунками навіть для Сонця він має становити 400 св. років. А це означає, що уся наша Галактика має бути суцільною зоною без п’ятої взаємодії. То як же нам таки переконатися, що вона насправді собою являє?
Дійсно, кожна з теорій має свої передбачення, які можна перевірити завдяки місіям націленим на глибокий космос. Проте насправді надійно їх можна перевірити тільки якщо таки знайти неспростовні докази у Сонячній системі.
За матеріалами phys.org
