Вперше астрономи зафіксували в реальному часі драматичний кінець життя червоного надгіганта, за розміром подібного до Антареса або Бетельгейзе. Вченим вдалося побачити швидку передсмертну агонію зорі перед її самознищенням та подальшим вибухом з перетворенням на наднову типу II — SN 2020tlf. Статтю про своє спостереження астрономи опублікували в Astrophysical Journal.
Спостереження велися за допомогою розміщених на Гаваях телескопів обсерваторії Кека та Pan-STARRS влітку 2020 року. Команда Фоулі очолює «Експеримент із молодою надновою» (YSE), під час якого червоний надгігант спостерігався впродовж 130 днів, що передували його смертельній детонації.
«Нарешті ми виявили смертельну агонію цього доволі поширеного типу зоряного вибуху. Це стало можливим лише завдяки «Експерименту з молодою надновою», який дозволяє помітити тонкі зміни дуже слабких і далеких світил», — заявив Райан Фоулі, доцент кафедри астрономії та астрофізики Університету Каліфорнії в Санта-Крусі.
Команда зафіксувала потужний спалах і отримала перший спектр енергетичного вибуху, названого надновою 2020tlf, або SN 2020tlf. Виявлено пряме свідоцтво щільного навколозоряного матеріалу, що оточував світило під час вибуху. Ймовірно, того ж газу, який червона зоря-надгігант почала викидати влітку. Астрономи також встановили, що прамати SN 2020tlf розташована в галактиці NGC 5731 приблизно за 120 мільйонів світлових років від Землі, й вона в 10 разів масивніша за Сонце.
На думку вчених, їхнє відкриття кидає виклик уявленням про те, як червоні надгіганти еволюціонують безпосередньо перед вибухом. До цього подібні зорі, що спостерігалися перед вибухом, перебували у відносному спокої: вони мали ознаки викидів чи яскравого випромінювання, як це було до SN 2020tlf. Активність червоного надгіганта, що спостерігалася за рік перед вибухом, припускає, що деякі з таких світил мають зазнати значних змін внутрішньої структури, які потім і призводять до бурхливого викиду газу за мить до колапсу.
Нагадаємо, що раніше ми розповідали про те, як помирають масивні зорі.
