17 листопада 1970 року автоматичний апарат «Луна-17» здійснив м’яку посадку в Морі Дощів. Він доправив на місячну поверхню «Луноход-1» — першу в історії мобільну лабораторію, що успішно працювала на іншому небесному тілі.
Спочатку «Луноход» був одним із елементів програми Н1-Л3, головною метою якої була висадка на Місяць радянських космонавтів. Згідно з запропонованими планами, колісний апарат мусив вивчити район можливої посадки, а потім зіграти роль маяка. Крім того, якби пілотований модуль отримав пошкодження, космонавт використав би місяцехід як засіб для досягнення резервного місячного модуля. Але через низку проблем СРСР не зміг здійснити пілотовану місію на наш природний супутник. У результаті проект був перепрофільований в окрему програму, що передбачала використання мобільної лабораторії для вивчення місячної поверхні в режимі дистанційного керування.
«Луноход-1» складався з двох основних частин: герметичного корпусу і ходової частини (шасі). Корпус мав форму обрізаного конуса, широкий кінець якого був накритий кришкою з фотоелектричними елементами на внутрішній стороні. Пристрій був 4,42 м завдовжки (з відкинутою кришкою), 2,15 м завширшки та 1,92 м заввишки.
Наукова начинка «Лунохода-1» включала в себе телекамери, телефотометри, рентгенівський спектрометр, рентгенівський телескоп, детектор радіації й лазерний кутовий відбивач, що «повертав» промінь наземного лазера строго назад до джерела. Щоб не замерзнути під час 14-денної місячної ночі, апарат оснастили радіоізотопним джерелом тепла, що містило полоній-210 (період напіврозпаду 138 днів). Шасі місяцехода було зроблено зі сплаву на основі титану. Він мав вісім коліс із власним електродвигуном на кожному. Загальна маса мобільного апарата становила 756 кг.
«Луноходом-1» керувала група з 11 операторів, які працювали позмінно. Основною складністю стала затримка радіосигналу (для подолання відстані між Землею і Місяцем «в один кінець» йому потрібно було 1,2 с). Крім того, треба було врахувати час на прийняття рішення і відправки команди, а також час, потрібний для передачі одного кадру з місячної поверхні (від 3 до 20 с).
Загалом «Луноход-1» пропрацював 301 день. За цей період він подолав близько 10 км і передав на Землю 211 місячних панорам, понад 20 тисяч фотографій, а також дані 25 аналізів складу грунту. Останній успішний сеанс зв’язку з мобільною лабораторією відбувся 14 вересня 1971 року. На той момент ізотопне джерело тепла практично вичерпало свій ресурс через розпад полонію-210. В результаті пристрій просто не пережив чергової «місячної ночі».
