17 листопада 1970 року автоматична станція «Луна-17» здійснила м’яку посадку біля Моря Дощів. Вона доставила на поверхню природного супутника нашої планети «Луноход-1» — першу в історії мобільну лабораторію, яка успішно працювала на іншому небесному тілі.
Спочатку «Луноход» мав стати одним з елементів програми Н1-Л3, головною метою якої була висадка на Місяць радянських космонавтів. Згідно з запропонованими планами, колісний апарат мав досліджувати район передбачуваної висадки на Місяць, а потім зіграти роль радіомаяка. Більш того, якби під час посадки пілотований модуль отримав пошкодження, космонавт використав би планетохід як транспортний засіб, щоб дістатися резервного місячного модуля. Але через низку проблем СРСР так і не зумів здійснити пілотовану місію до Місяця. Таким чином проєкт планетохода був перепрофільований під окрему програму, яка передбачала його використання для вивчення місячної поверхні в режимі дистанційного керування.
«Луноход-1» складався з двох основних частин: герметичного корпусу та ходової частини (шасі). Корпус мав форму урізаного конуса, широкий кінець якого зверху накривався кришкою, викладеної з внутрішньої сторони фотогальванічними елементами. Довжина апарата з відкинутою назад кришкою становила 4,42 м, ширина — 2,15 м, висота — 1,92 м. Усередині герметичного корпусу розміщувалася електронна апаратура, буферна акумуляторна батарея та компоненти системи зв’язку.
Наукова начинка «Лунохода-1» включала телекамери, телефотометри, рентгенівський спектрометр, рентгенівський телескоп, детектор радіації та лазерний кутовий відбивач, який «повертав» промінь наземного лазера назад до джерела. Щоб не замерзнути під час 14-добової місячної ночі, апарат був оснащений радіоізотопним джерелом тепла, який містить полоній-210 (період напіврозпаду 138 днів). Шасі місяцехода створили зі сплаву на основі титану. Воно мало вісім коліс із власним електродвигуном на кожному. Загальна маса апарата складала 756 кг.
«Луноход-1» управлявся групою з 11 операторів, які працювали позмінно. Головну складність створювало запізнення радіосигналу (щоб подолати відстань між Землею та Місяцем «в один кінець», йому потрібно 1,2 с). До того ж доводилося враховувати час прийняття рішення та відправлення команди, і навіть час, необхідний на передачу одного кадра з місячної поверхні (від 3 до 20 с).
Загалом «Луноход-1» пропрацював 301 день. За цей час він проїхав близько 10 км, передавши на Землю 211 місячних панорам, понад 20 тис. знімків та дані 25 аналізів складу ґрунту. Останній успішний сеанс зв’язку із мобільною лабораторією відбувся 14 вересня 1971 року. На той момент ізотопне джерело тепла практично вичерпало свій ресурс через розпад полонію-210. Таким чином апарат просто не пережив чергову «ночівлю».
