Фільм Люка Бессона «П’ятий елемент» лишається культовим і більш ніж через 25 років після його виходу. Але чи замислювалися ви коли-небудь, звідки французький режисер узяв концепцію чотирьох елементів і п’ятого — таємного та при цьому найважливішого з усіх? Це питання тісно пов’язане з еволюцією людських уявлень про те, як влаштований Всесвіт.
«П’ятий елемент» Люка Бессона
У 1997 році на кіноекрани вийшов фантастичний фільм французького режисера Люка Бессона «П’ятий елемент». Переповідати його сюжет не має сенсу, адже він і досі лишається культовим. Доволі наївна історія про всесвітнє зло, що загрожує Землі загибеллю, чотири камені-стихії та дівчину, яка є п’ятим елементом, запам’яталась усім.
Сам Бессон розповідає, що концепцію фільму він почав вигадувати ще з підліткового віку. Однак очевидно, що базові чотири стихії вигадав не він. Їх можна знайти в десятках різних джерел — від мультфільмів до астрології. Вода, земля, вогонь та повітря знайомі геть усім.
А от п’ятий елемент, найтаємничіший з усіх, зустрічається не так уже й часто. Проте і його Бессон не взяв з нізвідки, адже вчення про нього, як і про чотири інші, бере свій початок в античності.
Античні філософи та початок вивчення Всесвіту
Народ чи група народів, яких ми звикли називати стародавніми греками, а самі вони себе кликали еллінами, були чи не першими людьми, які спробували дати вичерпну відповідь на запитання, а з чого ж складається Всесвіт навколо нас.
Тривалий час еллінські філософи проголошували, що речі навколо нас створені з якоїсь із початкових стихій — води, землі, вогню, причому кожен наводив власні аргументи на свою правоту.
Усіх їх помирив Емпедокл, що жив у V столітті до нашої ери. Він першим заявив, що є чотири стихії або елемента: земля, вода, вогонь та повітря, які здатні поєднуватися між собою за певними законами, й саме з цього походить усе різноманіття речовин та явищ навколо нас.
За кілька десятиліть Левкіпп та його учень Демокріт розробили повністю альтернативну теорію, в якій усе навколо нас складалося з атомів певного виду, і їхніх різновидів була величезна кількість. Останнє припущення античним філософам дуже не подобалося, адже вони були переконані в наявності у світу гармонійних і простих для розуміння початків.
Тому за справу взявся Платон — філософ, для якого впевненість у тому, що в основі світу є ідеальні речі, була основою погляду на світ. Він сказав, що так, усе навколо складається з неділимих частинок-атомів, але їх лише чотири види, що відповідають стихіям Емпедокла.
Він навіть знайшов для них ідеальні форми — правильні багатогранники. Атоми вогню мали форму тетраедрів, землі — гексаедрів, більш відомих зараз як куби, повітря — октаедрів, а води — ікосаедрів.
Усе у світі, за задумом Платона, мало бути сумішшю цих чотирьох видів атомів. Проте цей любитель ідеального сам себе загнав у логічну пастку. Адже навіть еллінам було відомо, що насправді правильних багатогранників, які й досі називають «платоновими тілами», насправді п’ять.
Всесвіт Арістотеля
Проте навіть сам Платон не міг відповісти на запитання, якій стихії чи елементу відповідає додекаедр, що складається з правильних п’ятикутників. Відповідь знайшов учень Платона Арістотель. Саме він є тією людиною, що винайшла п’ятий елемент. На думку філософа, він повинен мати назву «ефір».
Відповідь на запитання, де є ефір, що його ніхто не бачив, була простою до геніальності. За Арістотелем, увесь простір за межами Землі та її атмосфери був заповнений саме ним. Атоми ефіру мали унікальні властивості не змішуватися з будь-якими іншими. Зате вони могли злипатися разом, і саме такими великими згустками ефіру йому уявлялися Сонце, Місяць та планети, які, своєю чергою, були прикріплені до прозорих небесних сфер, а ті оберталися навколо Землі.
Попри всю наївність такої логічної конструкції, вона не мала явних для того часу хиб, була простою та логічною, тож поширилася далеко за межі не тільки античного, але і європейського світу. Вона залишалася основою розуміння світу протягом більш як 1500 років і за цей час глибоко вкорінилася в культуру дуже багатьох народів.
Серед іншого, концепція «ефіру» проникла до релігійних текстів, де у неї з’явилося ще одне значення: щось нематеріальне і майже невідчутне, але при цьому таке, що надає життя та сенсу решті матерії. Отже, якщо небеса складаються з ефіру і саме там мешкає Бог в авраамічних релігіях, то логічно припустити, що п’ятий елемент буде якось із ним пов’язаний. Власне, саме цю ідею, трошки модифікувавши, й використав Бессон у своєму фільмі.
(1377 рік)
Ідеальний Всесвіт Арістотеля почав руйнуватися після роботи Миколая Коперника, і саме астрономи, такі як «ловець комет» Тихо Браге та Йоган Кеплер з його еліптичними орбітами, довели, що жодних ефірних сфер немає і бути не може.
Чотири «земні» стихії протрималися ще десь на століття довше, поки перетворення напівмістичної алхімії на науку хімію не поховало назавжди атоми-тетраедри та атоми-ікосаедри.
Ефір та електромагнітні хвилі
Хоча вогонь, земля, вода та повітря і втратили будь-яке значення для науки як основа Всесвіту навколо нас, історія п’ятого елементу — ефіру — у XVIII–XIX століттях продовжувала набирати оберти. Він вже був не потрібний для пояснення складу Сонця та Місяця, але ще залишалося питання про світло, яке вони випромінюють та відбивають.
Весь цей час серед вчених точилися суперечки щодо того, чи є електромагнітне випромінювання частинкою, чи хвилею, адже воно демонструвало ознаки й того, й іншого. Хвилі по своїй суті є коливаннями середовища. А яке може бути середовище для розповсюдження хвилі світла, поки вона рухається від Сонця до Землі?
Довелося повернути до наукової картини ефір. Він мав заповнювати весь простір між небесними тілами й таким чином бути найрозповсюдженішою формою матерії у Всесвіті. Вже не п’ятий, але найважливіший його елемент.
Проблема була лише в тому, що чим далі вчені досліджували властивості ефіру, тим більше у них плуталися. Так тривало до початку XX століття, коли з’явилися корпускулярно-хвильовий дуалізм та спеціальна теорія відносності. Завдяки їм вчені нарешті змогли позбутися ефіру.
При цьому він встиг пустити корені у достатньо несподіваному місці. Радіо отримало бурхливий розвиток ще до того, як від теорії «п’ятого елементу» як середовища для розповсюдження електромагнітних хвиль остаточно відмовилися.
Саме так до мови потрапив вислів «вийти в ефір», яким досі користуються численні медіа. Він буквально означає «випустити радіохвилі зі своїм повідомленням у середовище цієї форми речовини». Те, що при цьому її існування давно спростоване, нікого не хвилює. Так все одно можна транслювати будь-який контент, включно з «П’ятим елементом» Люка Бессона.
