Нові наукові дані вражають: близько 60 % екваторіальної зони Плутона можуть бути вкриті велетенськими шпилями з метанового льоду, кожен заввишки з Ейфелеву вежу. Ця площа значно більша, ніж вважали раніше. Відкриття, опубліковане в журналі Journal of Geophysical Research: Planets, базується на аналізі даних місії NASA New Horizons, яка десятиліття тому вперше наблизилася до цієї карликової планети.
Лезоподібні велетні з метану
Під час історичного прольоту 14 липня 2015 року New Horizons виявив у високогір’ях екватора, у регіоні Tartarus Dorsa, що на схід від знаменитого «крижаного серця» Плутона, дивовижні структури. Це були шпилі з метанового льоду заввишки близько 300 м, розташовані на відстані до 7 км один від одного паралельними рядами. Цей унікальний рельєф нагадує льодові утворення в Андах на Землі, під назвою пенітентес. Але плутонівські «вежі» в сотні разів вищі за своїх земних родичів. Подібні структури також спостерігаються на супутнику Юпітера Європі й, можливо, існують на Марсі.
Однак New Horizons зробив детальні знімки лише однієї півкулі Плутона, яка була звернена до зонда під час прольоту, її ще називають Півкуля зустрічі. Знімки іншої сторони виявилися занадто розмитими, щоби безпосередньо розгледіти шпилі. Але інфрачервоні дані зонда показали: багата на метан поверхня тягнеться вздовж усього екватора, навіть на недослідженій півкулі. Це наштовхнуло на думку: чи можуть шпилі бути й там?
Математика світла
«Ми використовуємо непрямі підказки на зображеннях», — пояснює Ішан Мішра, керівник дослідження з Лабораторії реактивного руху (JPL). Ключем стала шорсткість поверхні. Нерівності, такі як схили або гребені шпилів, створюють мікротіні. В однакових умовах освітлення шорсткі ділянки темніші за гладкі. Навіть якщо окремі шпилі не розрізнити, їхня присутність має затінювати поверхню.
Щоб перевірити це, вчені проаналізували, як змінюється яскравість поверхні Плутона залежно від кута, під яким світло відбивається. Вони дослідили шість регіонів. Використовуючи математичну модель, команда зв’язала зміни яскравості з рівнем шорсткості поверхні.
Результати вразили: багаті на метан ділянки на темному боці Плутона виявилися вдвічі шорсткішими, ніж відомий лопатевий рельєф із «серцем». Ця надзвичайна шорсткість є сильним непрямим доказом того, що велетенські метанові шпилі не просто існують на іншій стороні, але й утворюють там масивні структури.
Це означає, що близько 60 % екваторіальної смуги Плутона можуть бути вкриті цими дивовижними крижаними хмарочосами, формуючи один із найнезвичайніших ландшафтів у Сонячній системі.
Раніше ми пояснювали, чому Плутон більше не вважають планетою.
За матеріалами livescience.com
