Нове дослідження показує, що одразу після потужного зіткнення, що породило Місяць, Земля могла мати сильно сплюснуту біля полюсів форму й обертатися надзвичайно швидко. Саме цей процес тоді визначав геологічну будову та особливості рельєфу в цей час.
Земля після гігантського зіткнення
Відомо, що головною теорією утворення Місяця є зіткнення із Землею великого тіла на самому світанку її існування. Уламки після цього зіткнення зібралися на орбіті, утворивши наш супутник, а сама планета почала обертатися надзвичайно швидко. І тепер, як повідомляє сайт Phys.org, дослідники замислилися над тим, яку форму вона мала і як це впливало на процеси формування її кори.
Саме цим питанням і зайнявся Саймон Лок із Бристольського університету. Свої дослідження він нещодавно опублікував у Journal of Geophysical Research: Solid Earth. Лок запропонував модель, яка є дещо інноваційною, але не суперечить усьому, що науковці знали досі: одразу після утворення Місяць перебував практично над поверхнею Землі, яка нагадувала своєю формою гарбуз.
Перше науковцям уже було відомо раніше. Те, як наш супутник повільно віддаляється від нас протягом мільярдів років і продовжить це робити в майбутньому, випливає з прямих спостережень. А ось друге витікає з того, що період обертання нашої планети тоді становив лише від 2 до 5 годин.
За таких умов навіть після того, як кора остигла, відцентрові сили мали б роздувати її вздовж екватора, а біля полюсів — стискати. Приблизно те саме відбувається і зараз, але в значно менших масштабах. Тоді ж «гарбузистість» форми була помітна значно сильніше. У деяких моделях екваторіальний радіус при цьому виявляється вдвічі більшим за полярний.
Стародавня кора
Усе вищеописане базується виключно на моделюванні процесів, а не на зразках стародавньої кори. Вона колись вкривала всю поверхню нашої планети, але потім була повністю переплавлена в результаті геологічних процесів. І це головне слабке місце нового дослідження.
Це досить сумно, адже з первинною корою Землі тоді мали б відбуватися цікаві процеси. Скоріш за все, вона не була розділена на окремі рухливі блоки, як теперішня. Однак стиснення і розтягування Землі змушувало її деформуватися. І, як показало нинішнє моделювання, напруження, які тоді виникали, мали бути цілком порівнювані з тими, що призвели до утворення Гімалаїв.
При цьому багато що про первинну кору можуть розповісти найдавніші ділянки теперішньої кори. Вони демонструють велику варіативність порід. Дослідники пов’язують це як із переплавленням найдавніших порід, які до того вже мали зазнати хімічних змін внаслідок контакту з повітрям та водою, так і з падіннями астероїдів.
Коли планета згодом ставала круглішою, кора розтягувалася поблизу полюсів і стискалася навколо екватора, створюючи рухи, які могли б зрівнятися з рухами сучасних меж плит протягом десятків мільйонів років. У своїй роботі Лок підкреслює обертання як ключовий, але недооцінений компонент найдавнішої геології Землі. Тепер він сподівається, що, включивши його в майбутні моделі, дослідники зможуть отримати набагато чіткіше уявлення про те, як сформувалася поверхня нашої планети, а також про зародження її перших континентів.
