Науковці з Каліфорнії стверджують, що якщо Венера колись мала власний місяць, то вона неодмінно б його «з’їла». Супутник мав повільно втрачати момент руху і все завершилося б його падінням на поверхню. Проте жодних слідів цієї події наразі не виявлено.
Місяць у Венери
Нещодавно люди на Землі могли спостерігати, як Місяць «з’їдає» Венеру. Звичайно, це була лише ілюзія, викликана тим, що вони опинилися на одній лінії відносно Землі. Однак, як повідомляє сайт phys.org, науковці з Каліфорнійського університету в Ріверсайді припускають, що колись вона мала власний супутник, який згодом поглинула. Стаття про це опублікована в The Astrophysical Journal.
Взагалі питання, чому Венера, яка за масою та розміром дуже подібна до Землі й розташована зовсім поруч із нами, не має нічого подібного до Місяця, давно непокоїть астрономів. У новій статті відповідь пропонують пошукати в тому, що відбувається з нашим власним супутником.
Вважається, що земний Місяць утворився невдовзі після того, як із зовсім молодою планетою зіштовхнулося якесь велике тіло. Частина уламків тоді зібралася на орбіті, причому значно ближче до поверхні, ніж перебуває зараз наш супутник. І відтоді «прикраса ночі» дуже повільно віддаляється від нас.
Магазин від Universe Space Tech
Комплект журналів Місяць, Сонце та Юпітер & Сатурн
До товаруВідбувається це через те, що сама планета обертається значно швидше навколо своєї осі, ніж навколо неї крутиться сам супутник. Відомо, що Місяць віддавав нам свій обертальний рух, аж поки не синхронізував обертання настільки, щоб постійно бути повернутим до нас одним боком. Проте правильне і зворотне: Земля дуже повільно віддає Місяцю частину свого добового обертання, і це змушує його повільно віддалятися від нас.
Венера «з’їла» свій супутник
Для Землі можливий сценарій втрати супутника — це його відривання від її сил тяжіння. Однак для Венери, як вказано у новому дослідженні, все навпаки. Вона обертається навколо власної осі надзвичайно повільно, за 243 земних доби. І якби у неї був супутник, то він би облітав її за значно менший період, ніж цей. Це тіло не забирало б момент руху, а віддавало б його.
Внаслідок цього період обертання гіпотетичного місяця Венери мав весь час скорочуватися, аж поки він би не впав на неї. Науковці провели комп’ютерні симуляції з різними супутниками спочатку для Землі, щоб перевірити, що вони завжди віддаляються, а потім — із Венерою, і ті дійсно завжди падали на неї. Причому зіткнення відбувалося тим швидше, чим масивнішим був супутник.
Сумніви та наслідки
Ідея ця справді красива і правдоподібна, й автори дослідження припускають, що наша сусідка могла у минулому мати супутник. Ось тільки жодних ознак його існування немає і більшість науковців сумніваються у тому, що Венера взагалі могла мати на орбіті щось масивне.
Річ у тім, що якщо першопричиною існування у Землі масивного супутника було гігантське зіткнення, то і з Венерою на самому початку існування Сонячної системи мало статися щось подібне. А цілих дві подібні події на одну зоряну систему — це вже надто великий збіг.
Однак насправді нове дослідження дуже важливе. Воно показує, що великі супутники планет, що повільно обертаються приречені на падіння на них. І це важливо в контексті того, що нам варто очікувати від землеподібних планет, які обертаються навколо інших зір.
Щодо відсутності слідів зіткнення на Венері, то їх причиною є те, що вся її поверхня у відносно нещодавньому минулому пережила повне оновлення. Сталося це приблизно мільярд років тому. Тож навіть якщо це оновлення було наслідком падіння Місяця, слідів події не збереглося — як і решток океанів, у яких могло існувати життя.
