Анна Гурова, експертка з космічного права, кандидатка юридичних наук
Приблизно 15 років тому, в часи розквіту космічної індустрії України, про що свідчать такі події, як політ першого українського космонавта, запуск супутників серії «Січ», розвиток проєктів «Морський старт», «Наземний старт», пізніше — «Алкантара», політикою, в тому числі й космічною, керувала ідея мультивекторності, яка, попри свою масштабну назву, зводилася до балансування між співпрацею зі США та Російською Федерацією.
Наразі умови суттєво змінилися: по-перше, розподіл космічних сил (США та Китай є найпотужнішими космічними державами, Європейське космічне агентство (ЄКА) — міжнародною космічною організацією); по-друге, форми співпраці (внаслідок долучення майже кожної держави світу до космічного розподілу праці, реалізація таких масштабних завдань, як моніторинг навколишнього середовища, ситуаційна обізнаність у космосі, можлива лише завдяки регіональній співпраці); по-третє, критерії ефективності космічної діяльності (низька вартість, надійність, екологічність забезпечуються в ринкових умовах конкуренції переважно приватних підприємств).
Геополітично наразі світ поділився на п’ять регіональних спільнот щодо співпраці у космічній сфері: в Європі — ЄКА (22 членів); Азійсько-Тихоокеанському регіоні — Азійсько-Тихоокеанська космічна організація співпраці APSCO (11 членів); Африці — Африканське космічне агентство у складі Африканського Союзу (55 членів); на Близькому Сході та півночі Африки — Міжісламська мережа космічних наук та технологій (ISNET) у межах Організації ісламської співпраці (57 учасників); в Латинській Америці формування космічного агентства триває (Мексика приєдналася до Болівії, Аргентини, Еквадору, Парагваю та Коста-Рики 24 липня 2021 року). Окремо слід згадати США, які формують свою політику співпраці з кожною з держав залежно від напрямів розвитку космічної діяльності. Де серед цього мережива Україна?
Регіонально одразу відпадають Африка та Латинська Америка. За культурними ознаками не вписуємося ми й в ісламську гільдію підкорювачів космосу, що, однак, не заважає поглибленню дипломатичної роботи щодо розвитку співпраці точково з конкретними державними чи приватними партнерами. Чітко за географічними параметрами не дуже вписується Україна і в Азійсько-Тихоокеанський регіон, а отже, відповідно до ч. 7 ст. 9 Конвенції APSCO, вона може претендувати на асоційоване членство без права голосу щодо розподілу коштів на формування та розвиток регіональних космічних проєктів. Вищезазначене, однак, не заперечує залучення в окремі з них, що випливає з міцніючих торговельних зв’язків із такими представниками регіону, як Туреччина та Китай. Наприклад, 7-8 серпня 2019 року укладений Меморандум про взаєморозуміння між Державним космічним агентством України та Турецьким космічним агентством про співпрацю у сфері дослідження та використання космічного простору в мирних цілях, а українсько-китайська підкомісія, що розглядає питання співпраці у космічній сфері, прийняла Програму космічного співробітництва на 2021-2025 роки, яка включає понад 70 питань, зокрема розробку компонентів ракет-носіїв та космічних апаратів, систем управління космічними кораблями, дистанційного зондування Землі та їхнє застосування, супутникову навігацію, вивчення Місяця.
Стосовно європейського чи американського напряму, мабуть, лише далекий від вітчизняних реалій не чув, що Рамкова угода між урядом України та урядом Сполучених Штатів Америки про співробітництво в дослідженні та використанні космічного простору в мирних цілях втратила чинність 22.01.2019, як і Угода між урядом України та Європейським космічним агентством щодо співробітництва у використанні космічного простору в мирних цілях (25.02.2019), а інших правових підстав або програм співпраці в космічній сфері не укладено, що створює глибоку прірву між цілями забезпечення доступу в космос із залученням міжнародного партнерства нашого багатостраждального проєкту Загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми України на 2021-2025 роки та реальним підґрунтям для доступу до космічних послуг. Слабкі, несиметричні в частині розподілу прав та обов’язків, а де в чому взагалі декларативні домовленості з ЄС (Угода між Державним космічним агентством України та Європейською Комісією про співробітництво в галузі доступу до даних і використання даних супутників Sentinel програми Copernicus) та США (Принципи співробітництва в цивільному дослідженні та використанні Місяця, Марсу, комет і астероїдів для мирних цілей — Домовленості з програми Артеміда) не можуть гарантувати достатнього рівня співпраці для цієї мети.
Необхідність стратегічного орієнтира саме на європейську регіональну космічну співпрацю очевидна, але європейська сторона продемонструвала свою чітку позицію щодо рівня зацікавленості в інтенсивності співпраці з Україною у двох пунктах: 1) голова Європейського космічного агентства Й.-Д. Вьорнер зазначив, що Угода «європейської країни, що співпрацює з ЄКА» є спеціально адаптованою для тих держав, які є членами ЄС, але ще не є членами ЄКА, й, отже, не є прийнятним рішенням для України; 2) за пропозицією агентства була досягнута домовленість про необхідність сконцентруватися на визначенні одного або кількох конкретних спільних проєктів між ЄКА та ДКА для напрацювання досвіду співпраці та демонстрації європейській спільноті позитивного прикладу такої співпраці. Таким чином, наразі йдеться не більше ніж про доведення спроможності бути надійним партнером у точкових проєктах, а вже від цього залежить перспектива сподіватися на поглиблення співпраці.
Насамкінець варто зазначити, що кожна держава будує свою космічну політику відповідно до економічних і технологічних перспектив, історичних партнерських відносин та інших особливостей, що створює поле для розширення можливостей за рахунок багатовекторності. Україна, з огляду на регіональну приналежність та європейський вибір, мусить проводити послідовну політику щодо поглиблення співпраці саме з Європейським космічним агентством, що дасть поштовх для диверсифікації співпраці з іншими державами світу.
Якщо розглядати космічну дипломатію та міжнародне правотворення, використовуючи психологічний підхід, то стає очевидним, що чесне усвідомлення перебування вітчизняної космічної галузі у прірві міжнародної співпраці на противагу до вкарбованих у програмних документах ілюзорних декларацій, за теорією парадоксальних змін Арнольда Бейсера, має бути тією точкою, яка стане поштовхом до позитивних змін.
