Сенсаційна нова робота фізика з Університету Аляски у Фербенксі д-ра Ґюнтера Клетечки перевертає звичне уявлення про Всесвіт: замість трьох просторових і одного часового виміру основу реальності можуть становити три незалежні осі часу, а простір виникає як вторинний ефект їхньої взаємодії.
У шестивимірній схемі Клетечки (3T + 3S) частинки й поля «рухаються» у багатовимірному часі. Дослідник показав, що такий підхід природно відтворює спостережувані маси електрона, мюона та кварків без введення нових констант і водночас узгоджується з даними Стандартної моделі. Хоч ідея тривимірного часу з’являлася ще у 2000-х (наприклад, у працях Сяодун Чена), донедавна її вважали суто математичною абстракцією без експериментальних прив’язок. Запропонована метрика зберігає причинність, запобігаючи «петлям часу» та іншим парадоксам.
*Схема Клетечки (3T + 3S) — це запропонована д-ром Ґюнтером Клетечкою математична координатна система з шістьма вимірами.

Центр осей, що перетинаються в «початку часу» ймовірно відповідає Великому вибуху.
Квантовий масштаб (t₁, зелений) визначає породження мас, забезпечуючи спостережувані співвідношення мас поколінь частинок m₁ : m₂ : m₃ = 1 : 4,5 : 21,0.
Масштаб взаємодії (t₂, синій) керує квантовими ефектами та кінцевими поправками.
Космологічний масштаб (t₃, червоний) пов’язаний із гравітаційними хвилями; виміряна амплітуда деформації становить Δν/ν = 1,5 × 10⁻¹⁵.
Ця лівоорієнтована система координат природно пояснює порушення парності у слабких взаємодіях через струм

Jᵃ = Ψ̄ γᵃ (1 − γ₅) Ψ.
У цьому рівнянні γ₅ — п’ята гамма-матриця, а індекс «a» у Jᵃ і γᵃ є верхнім (контраваріантним) Лоренцевим індексом, що пробігає значення просторово-часових координат (0, 1, 2, 3).
Модель, за словами автора, може стати єдиним математичним каркасом для об’єднання квантової механіки й гравітації. Серед пріоритетних перевірок — пошук характерних відхилень у розпадах нестійких частинок, а також уточнення космологічних параметрів, де нова геометрія здатна пролити світло на походження темної матерії та темної енергії.
Якщо тривимірний час справді диктує структуру простору, це відкриває нові шляхи для моделювання еволюції Всесвіту — від інфляційних епох до формування галактик. Така геометрія може дати точніші прогнози щодо гравітаційних хвиль, орбітальних збурень і поведінки матерії поблизу чорних дір. Це, своєю чергою, допоможе вдосконалити навігацію міжпланетних місій, калібрувати астрономічні спостереження та шукати сигнали наразі невідомих фізичних процесів у глибинах космосу.
Якщо тривимірний час справді диктує «архітектуру» простору, він може по-новому висвітлити головну загадку сучасної космології — чому різні методи дають несумісні значення швидкості розширення Всесвіту. Хочете дізнатися, у чому полягає ця «криза Габбла» та які наслідки вона має для нашого розуміння кoсмосу? Перейдіть до статті «Наскільки швидко вибухає Всесвіт? Найбільша проблема космології» й зануртеся у деталі цієї наукової детективної історії.