Дослідження старовинної астролябії з музею італійського міста Верона показало, що вона була виготовлена ще в XI столітті. Колись вона встигла змінити принаймні трьох господарів, переходячи від арабів до євреїв і від євреїв до християн. Науковці лише почали розгадувати дивовижну історію цього астрономічного інструменту.
Стародавня астролябія
Нещодавно історики опублікували дослідження, яке може чимало розповісти про те, як астрономічні знання розповсюджувалися між різними народами в давнину. Розпочалося все з публікації історичним музеєм фото дивного механічного пристрою. Спочатку всі подумали, що це якась підробка. Проте досить швидко стало зрозуміло, що це — неймовірно стародавня астролябія.
Подібні пристрої широко використовувалися у середньовіччі. Вони являли собою своєрідні астрономічні комп’ютери. Рухаючи та суміщуючи кілька пластин із криволінійними шкалами, можна було передбачити, який вигляд матимуть зорі на небі у певний момент, або навпаки: за їхнім положенням визначити своє положення на місцевості.
Астролябії виготовлялися вручну, містили змінні елементи та чимало написів. Тому кожна з них несе в собі багато інформації про своїх колишніх господарів. Проте інструмент, виявлений у веронському музеї, справді виявився незвичайним.
Історія астролябії з Верони
Астролябія, що була виявлена у Вероні, датується XI століттям, що робить її одним із найдавніших відомих інструментів цього типу. Це досить легко визначити за положеннями зір на ній. Воно дуже повільно змінюється внаслідок прецесії земної осі, тож, знаючи приблизне місце виготовлення, завжди можна з точністю до кількох десятків років визначити час виготовлення.
Що стосується місця виготовлення, то ним є провінція Андалузія, що в сучасній Іспанії. При цьому написи на основній частині астролябії виконані арабською мовою. Дивуватися цьому не варто, адже у вказаний час ці землі були саме під владою Кордовського емірату. Він тоді був одним із провідних наукових центрів світу. Конкретніше, місцем створення цього інструменту є місто Толедо.
Є на веронській астролябії і вказівка на її творця. Напис арабською мовою говорить, що виготовлена вона Юнісом для Ішака. Або Йоною для Ісака, адже вчені схиляються до думки, що її першими власниками були євреї, що продовжували жити у мусульманській Іспанії.
Північна Африка
Проте згодом астролябія змінила свого господаря і, разом із ним, місце перебування. Принаймні про це говорить змінна пластина. Написи на ній виконані вже виключно івритом, а положення зір відповідає Північній Африці.
Вочевидь, пізніше цим астрономічним інструментом користувалася якась єврейська громада, що в ті часи жила на території сучасних Марокко чи Алжиру. Коли саме це було, сказати важко, але вчені звернули увагу на те, що назви сузір’їв виконані у транскрипції, рекомендованій Авраамом Ібн Езрою.
Цей єврейський науковець видав свою працю з астрономії 1146 року. Тому логічно припустити, що додаткові написи івритом з’явилися на пристрої майже через століття після його виготовлення. При цьому, судячи з написання цифр, робила їх людина, мало знайома з математикою та астрономією.
Коли астролябія потрапила до Верони
Цікаво, що згаданий Авраам Ібн Езра жив саме у Вероні, де в той час була величезна єврейська громада. Проте сам прилад, вочевидь, потрапив до цього міста вже після смерті вченого. І досить скоро знову змінив господаря. Принаймні про це красномовно свідчать цифри європейського зразка, якими були продубльовані арабські написи.
При цьому в деяких випадках християнські вчені намагалися уточнювати значення, які на інструмент наносили його арабомовні творці. При цьому вони часто помилялися, адже саме арабські числа є точнішими.
Конкретні господарі дивовижної астролябії тих часів залишаються невідомими. Її шлях можна надійно простежити лише з XVII століття, коли вона потрапила до колекції дворянина Людовіко Маскардо, а потім перейшла до родини Мініскалькі. Там вона і зберігалася впродовж кількох століть, перш ніж 1990 року її передали до музею.
За матеріалами phys.org
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Приєднуйтесь: https://t.me/ustmagazine
