В історії космонавтики можна знайти чимало аварій і катастроф, які вдалося приховати. Зазвичай через багато років завіса секретності відкривалась і ставали відомі всі подробиці інцидентів. Але катастрофа, що сталася 15 лютого 1996 року в околицях китайського космодрому Січан, до таких не належить. Навіть через чверть століття багато експертів вважають, що влада Китаю так і не представила світові справжні цифри загиблих. Тож розповімо про цю не дуже відому, але вельми важливу подію, що фактично поклала край американо-китайській співпраці в космічній сфері.
Космодром нового Китаю
Наприкінці 1960-х відносини між СРСР і Китаєм загострилися. Мао Цзедун вирішив кинути відкритий виклик Радянському Союзу як лідеру соціалістичного світу. А що може бути більш наочною демонстрацією науково-технічного потенціалу країни, ніж успіхи в космосі? Тож китайський уряд затвердив суворо засекречену пілотовану космічну програму. Її метою було відправити першого тайконавта на орбіту вже до 1973 року.
Варто зазначити, що для подібного оптимізму існували певні підстави. Попри досить скромні тогочасні економічні можливості, Китай зумів домогтися низки виняткових технічних досягнень. 1964 року було проведено перше випробування китайської ядерної зброї, а вже в 1970-му Піднебесна зуміла самостійно вивести в космос свій перший супутник.
Але для запуску космічних кораблів країні був потрібен новий спеціалізований космодром. Основним пріоритетом у виборі місця його розташування стала максимальна віддаленість майданчика як від радянського кордону, так і від океану. В результаті було ухвалене рішення побудувати пусковий комплекс на території міського повіту Січан. Він розташовувався в глибині країни що, на думку військових, мало б убезпечити його від раптового нападу з боку СРСР або США. Щоправда, існувала проблема: в небезпечній близькості від майбутнього космодрому зосереджувалася велика кількість різних сіл і селищ. Але в умовах Холодної війни цим фактом знехтували, й незабаром на території Січана розгорнулося масштабне будівництво.
1972 року пілотована програма КНР була згорнута. Наслідки «культурної революції», економічні проблеми та брак фінансів призвели до того, що владі Піднебесної довелося відмовитися від ідеї відправити людей у космос. Проте на той момент у новий пусковий комплекс уже встигли вкласти значні кошти, тож він був законсервований до кращих часів.
Кращі часи настали через десять років, коли КНР вступила в епоху бурхливого економічного зростання. Будівництво комплексу було відновлене, і вже 1984 року з Січану здійснили перший запуск. Звичайно, географічне розташування космодрому створювало проблеми, бо відпрацьовані бічні прискорювачі та перші ступені часто падали поблизу населених пунктів. Але це вважалося прийнятною ціною за технічний прогрес.
Гроші вирішують усе
1990-ті стали вельми турбулентним періодом для американських аерокосмічних компаній. Річ у тім, що після катастрофи шатла Challenger уряд заборонив NASA використовувати крилаті кораблі для виведення на орбіту комерційних вантажів. Але одноразові носії того часу коштували чимало. Це значно збільшувало вартість запусків і зменшувало конкурентоспроможність американських виробників супутників.
У цій ситуації Китай зробив індустрії США пропозицію, від якої неможливо було відмовитися. Влада КНР запропонувала запускати супутники за набагато нижчими цінами, ніж в американських і європейських пускових операторів. Багато західних компаній вітали таку ініціативу. Їм вдалося пролобіювати в американських законодавців послаблення вельми суворих експортних обмежень, що регулювали вивезення космічних апаратів за кордон. Вдалося зробити те, що зовсім нещодавно здавалося неможливим: організувати запуск американських супутників китайськими ракетами.
Незабаром були підписані перші пускові контракти. Учасником одного з них стала компанія Loral. Вона домовилася про запуск кількох апаратів, зокрема геостаціонарного супутника Intelsat-708. Для цієї місії планували задіяти нову ракету «Чанчжен-3B», яка мала стати найважчим носієм в арсеналі КНР. Сума контракту на запуск Intelsat-708 склала 56 млн доларів — це приблизно вдвічі дешевше, ніж при використанні європейської ракети Ariane. Отже, незабаром американські фахівці почали відправлятись у відрядження до Китаю, де займалися підготовкою майбутніх запусків.
Але, як відомо, все має свою ціну. Хоча китайські носії й були помітно дешевшими, ніж західні конкуренти, однак у той час вони не вирізнялись особливою надійністю. Американці наочно переконались у цьому 26 січня 1995 року. Того дня ракета «Чанчжен-2E» мала вивести на орбіту супутник Apstar 2. Та незабаром після пуску вона почала відхилятися від курсу, і через 50 секунд її довелося підірвати. Уламки носія впали на сільський будинок, у результаті чого загинула родина з шести осіб.
Пізніше американські слідчі дійшли висновку, що причиною аварії стало руйнування головного обтічника ракети через конструктивний дефект. Китайська ж сторона наполягала на тому, що причина невдачі крилась у супутниковому інтерфейсі. В результаті вирішили доопрацювати обидва компоненти.
Попри катастрофу з людськими жертвами, американські компанії не збиралися згортати співпрацю з КНР — надто вже «ласими» були місцеві пускові ціни. Все це зробило неминучою наступну аварію, що мала набагато серйозніші наслідки.
Зруйноване селище
За спогадами очевидців, у ніч із 14 на 15 лютого 1996 року на космодромі Січан панувала святкова атмосфера. Біля воріт, що закривали в’їзд на пусковий комплекс з боку готелю для іноземців, зібрався натовп місцевих мешканців, які готувалися помилуватися майбутнім запуском.
У будівлі складального цеху, де проводилася передпускова підготовка супутника Intelsat-708, також переважав напівсвятковий настрій. Багато американських інженерів одягли свої щасливі футболки. Центр управління польотом навіть ухвалив рішення перенести час запуску ракети «Чанчжен-3B» (це був її дебютний політ) з 2:51 на 03:00 за місцевим часом, оскільки цифра «три» в Китаї асоціюється з удачею.
Магія цифр і ритуали не спрацювали. Вже у перші секунди після пуску стало очевидно, що він обернеться катастрофою. Ледве відірвавшись від стартового майданчика, «Чанчжен-3B» різко відхилилася від курсу і, подібно до крилатої ракети, помчала в напрямку до розташованого за п’ять кілометрів від космодрому селища, поряд із яким був уже згаданий готель для іноземців. Через 22 секунди після старту 426-тонний носій вдарився об землю й вибухнув, утворивши величезну вогняну хмару.
Вибух струсонув усе довкола, зруйнувавши скляний вхід будівлі складального цеху. Негайно після катастрофи в ньому вимкнулися системи вентиляції, й увесь персонал, який перебував усередині, вдягнув протигази для захисту від токсичних випарів ракетного палива. На щастя, вітер відніс їх убік.
Після сходу сонця деякі американці, озброївшись детекторами отруйних речовин, вирушили на розвідку. Їм вдалось обійти військові кордони та дістатися готелю. За їхніми словами, уламки ракети зрешетили всю будівлю, пробивши в ній величезні діри, та повалили всі дерева в околицях.
Але основний удар прийняло на себе селище, розташоване поруч із в’їздом на космодром. У ньому не лишилося жодного вцілілого будинку. Зроблений того дня відеозапис демонструє картину, що нагадує наслідки ядерного бомбардування.
Як не дивно, але більша частина супутника Intelsat-708 пережила вибух. Очевидно, відсік із ним відірвався від ракети незадовго до удару. Тож протягом кількох наступних тижнів американські фахівці прочісували околиці Січана у пошуках уцілілих фрагментів космічного апарату, які потім переправляли до США. Через залишки токсичного палива декому пізніше довелося проходити відновлювальну терапію.
Через два тижні після аварії китайські ЗМІ опублікували невелике повідомлення про те, що в результаті падіння «Чанчжен-3B» загинуло 6 і поранено 57 осіб. Західні експерти вкрай скептично сприйняли ці цифри. Свідки розповідали про десятки машин швидкої допомоги та велику кількість військових вантажівок, які перевозили мішки з людськими останками. За деякими оцінками, в результаті катастрофи могли загинути десятки, а можливо, й сотні місцевих мешканців. Влада КНР категорично відкинула звинувачення у приховуванні масштабу трагедії. За словами її представників, перед запуском усі жителі селища були завчасно евакуйовані. Проте американці, які перебували того нещасливого дня на космодромі, абсолютно не погодилися з цим твердженням.
Імовірно, ми вже ніколи не дізнаємося, скільки саме життів забрала Січанська катастрофа. Але відомо, що китайська влада зробила все, щоб якомога швидше приховати її сліди. Залишки селища були оперативно знесені. Кажуть, уже за рік після аварії практично ніщо не нагадувало про те, що зовсім нещодавно тут жили люди. На місці падіння ракети так і не було встановлено жодного меморіалу в пам’ять про загиблих, а китайські ЗМІ більше ніколи не згадували про трагедію.
Два розслідування та підсумки катастрофи
Спочатку китайські фахівці назвали причиною катастрофи «Чанчжен-3B» дефект інерціального вимірювального блоку. Але компанія, що страхувала цей пуск, не погодилася з такою оцінкою та зажадала проведення незалежної міжнародної експертизи, яка виявила іншу причину, пов’язану зі збоєм у роботі навігаційної системи ракети-носія. У результаті китайська влада на диво швидко погодилася з висновками експертів, вказавши в підсумковому звіті названу ними причину.
Однак на цьому історія не завершилася. Дві поспіль гучні катастрофи з людськими жертвами викликали значний суспільний резонанс у західних країнах і призвели до того, що 1997 року вже американські військові ініціювали власне розслідування, метою якого було визначити, чи не зашкодила співпраця з Китаєм національній безпеці США. Були вивчені контракти, підняті документи й опитані свідки.
Особливо багато питань постало у процесі розслідувань катастроф. Претензії виникли не до правильності висновків експертів, а щодо загальної технічної інформації, переданої американськими компаніями Китаю з метою допомогти встановити причини аварій. Пентагон заявив, що ця інформація в подальшому могла використовуватися китайською армією для поліпшення характеристик балістичних ракет. Крім того, були озвучені підозри, що китайці могли отримати нелегальний доступ до компонентів супутників (зокрема систем шифрування), а це також завдало шкоди національній безпеці США.
Зрозуміло, Китай відкинув усі звинувачення. Варто сказати, що й у Штатах далеко не всі були згодні з такими гучними заявами. Побутувала думка, що їх підтримували виробники американських одноразових ракет, яким було складно конкурувати з дешевшими китайськими носіями.
Хай там як, результатом розслідування стало швидке повернення обмежень на експорт ракетної та супутникової техніки до КНР. Фактично американський уряд запровадив тотальне ембарго на постачання в Піднебесну космічних компонентів і технологій, незалежно від ступеня їхньої важливості. Надалі воно було доповнене низкою додаткових обмежень. 2011 року Конгрес узагалі ввів законодавчу заборону для NASA на будь-яке співробітництво з Китаєм, його компаніями чи пов’язаними з ним організаціями. Зараз аерокосмічній адміністрації США навіть заборонено використовувати бюджетні кошти на організацію візитів китайських офіційних осіб до своїх установ.
Усі ці обмеження не скасовані й досі. З урахуванням непростих стосунків між КНР і США вони навряд чи будуть зняті в найближчому майбутньому. Отже, можна констатувати, що катастрофа в Січані поставила хрест на співпраці двох держав, що зароджувалась у космічному сегменті.
Хоча китайський уряд і вважав за краще забути про катастрофу, він усе ж зробив певні висновки. У наступні роки в конструкцію ракет сімейства «Чанчжен» було внесено багато технічних доробок і різних удосконалень. Також був змінений підхід до організації пусків і забезпечення заходів безпеки. Все це дуже позитивно позначилося на надійності китайських носіїв. Той же «Чанчжен-3B» відтоді використовувався ще в 73 місіях. 70 із них були повністю успішними, дві — частково успішними, й лише один старт завершився втратою корисного навантаження.
На сьогодні Січанська катастрофа є останнім відомим інцидентом із людськими жертвами в історії китайської космонавтики. Але й зараз відпрацьовані елементи ракет, що запускаються з Січана, як і раніше, регулярно падають у небезпечній близькості від населених пунктів. А це означає, що Піднебесній треба ще багато надолужити у справі підвищення безпеки космічних польотів.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
