Дослідники припускають, що середньовічна хроніка XIII століття описує спалах зорі Т Північної Корони. Вважається, що вона є повторюваною новою і спалахує кожні 80 років. Однак поки що даних про неї не вистачає.
Середньовічна хроніка описує спалах зорі
Нещодавно дослідник Бредлі Шефер опублікував статтю, у якій припустив, що у середньовічній хроніці може міститися опис спалаху нової зорі Т Північної Корони. Вона датується 1217 роком і була створена в Урсбергському абатстві на півдні Німеччини поблизу від Аугсбурга. Тодішні монахи мали звичку фіксувати все дивовижне, що відбувається на небі. І тодішній очільник цього підрозділу католицької церкви Бургарт не був виключенням. Ось що він записав:
«В осінній сезон, рано ввечері, дивовижний знак був помічений у певній зірці на заході. Ця зірка була розташована трохи на захід від півдня, у тому, що астрологи називають Короною Аріадни (Corona Borealis). Ми самі спостерігали, що спочатку це була слабка зірка, яка деякий час сяяла сильним світлом, а потім повернулася до свого початкового тьмяного стану. Був також дуже яскравий промінь, що сягав неба, як великий високий промінь. Це було видно багато днів тієї осені».
Шафер припустив, що мова може бути про спалах Т Північної Корони. Ця зоря відома як повторювана нова. Об’єкти цього типу являють собою тісні пари з червоного гіганта та білого карлика. Розріджена атмосфера першого перетікає на другий і поступово формує ще одну оболонку.
Коли її густина перевищує певну величину, відбувається термоядерний вибух, який зриває з білого карлика частину матеріалу, після чого все починається знову. У випадку Т Північної Корони це стається приблизно кожні 80 років.
Спалахи Т Північної Корони достатньо яскраві. Під час них її видима величина може сягати 2,0–3,0m, і це робить її достатньо помітною на нічному небі. Проблема лише в тому, що астрономи спостерігали ці події лише два рази: у 1866 та 1946 роках. Тож спостереження середньовічних ченців можуть бути дуже цінними.
Чи могла це бути наднова?
Бургарт та інші ченці нічого не знали про сучасну систему астрономічних координат. Тому можна тільки здогадуватися, що саме вони бачили. Наприклад, це могла бути наднова. Але якби це було так, то хроніка описувала б не просто зорю, а світило, яке було б видно і вдень, протягом кількох тижнів, а то й місяців.
Крім того, якби наднова спалахнула на настільки невеликій відстані, що її було б видно неозброєним оком, то від неї мав би спостерігатися залишок, подібний до Крабоподібної туманності, що залишилася після події, світло якої досягло Землі у 1054 році. Проте нічого подібного сучасні астрономи не бачать, і ймовірність, що він розсіявся, є надзвичайно низькою. Саме тому Шефер виключає таку можливість.
Можливо, середньовічна хроніка описує комету?
Ще одна можливість полягає в тому, що у XIII столітті могли спостерігати планету чи комету. Звичайно, що середньовічні монахи могли помилитися, але Північна Корона розташована у 45° над екліптикою. Тому жодної планети там просто не може бути.
Ймовірнішим є припущення, що це була комета. Інша хроніка з монастиря Святого Стефана описує її приліт того ж 1217 року, але конкретних вказівок не дає. Проте Шефер наводить аргумент проти цього.
У хроніці поява нової зорі описується з повагою та взагалі позитивно. І там нічого не говориться про її хвіст. А у подібного роду документах комети завжди описуються хвостатими й зазвичай викликають страх перед страшними подіями, що скоро відбуватимуться.
Інші спалахи Т Північної Корони
Звертається Шефер і до питання про інші спалахи Т Північної Корони. Зокрема, один із них мав спостерігатися 1787 року. Тоді астрономія була вже достатньо розвинутою і зоря цілком могла потрапити у каталог Френсіса Воластона, опублікований 1789 року.
У ньому справді є зоря з координатами, близькими до Т Північної Корони. А оскільки в каталозі містяться світила, зоряні величини яких не менші за 7,8, побачити повторювану нову, величина якої у спокійному стані становить лише 10,8, можна було лише під час спалаху.
Щоправда, цілком можливо, що Воластон тоді бачив іншу, більш відому зорю, яка у каталозі Вільяма Гершеля позначена як V75 Північної Корони. Але координати цього світила сильно відрізняються від тих, що вказав Воластон. І навряд чи він міг сильно помилитися.
Щодо версій із кометами та надновими, то аргументи проти них ті самі, що й у випадку спостереження 1217 року. Щобільше, в спостереженнях Воластон був значно досвідченішим, ніж люди, якими написана середньовічна хроніка.
Найцікавіший висновок щодо Т Північної Корони стосується того, коли вона спалахне наступного разу. У 1945 році за кілька місяців до попередньої подібної події ця зоря почала тьмяніти. За словами Шефера, те саме відбувається з нею прямо зараз. Тож, цілком можливо, що наступного разу вона проявить себе вже на початку березня 2024 року.
За матеріалами phys.org.
Тільки найцікавіші новини та факти в нашому Telegram-каналі!
Приєднуйтесь: https://t.me/ustmagazine
