Астрономи опублікували світлину, зроблену комплексом радіотелескопів ALMA. На перший погляд, вона нагадує 3D-зображення, для перегляду яких потрібні паперові окуляри червоного і блакитного кольорів. Але в реальності перед нами зоря, що помирає.
На фото ALMA зображена туманність, що оточує червоний надгігант Stephenson 2 DFK 52, розташований на відстані 19 тисяч світлових років від Землі. Вона давно вичерпала запаси водню і почала вивергати в навколишній простір хмари пилу і газу. Такі туманності часто зустрічаються навколо зір-гігантів, проте ця конкретна хмара є загадкою для астрономів.
Річ у тім, що DFK 52 багато в чому схожа з Бетельгейзе — іншим знаменитим червоним надгігантом. Однак, якби вона перебувала до нас так само близько, як Бетельгейзе, газопилова туманність, що оточує її, займала б у небі площу, еквівалентну третині повного Місяця. Річ у тім, що її діаметр становить 1,4 світлових роки: це третина відстані між Сонцем і найближчою до нього зорею Проксима Центавра!
Для того щоб краще зрозуміти, що являє собою цей дивовижний об’єкт, астрономи залучили комплекс радіотелескопів ALMA. Йому вдалося виміряти, скільки речовини оточує зорю, і з якою швидкістю вона рухається. На зображенні частини, які рухаються до нас, виділені синім кольором, а частини, що віддаляються — червоним.
Дані показують, що близько 4000 років тому зоря пережила період екстремальної втрати маси, а потім його швидкість сповільнилася до поточної, схожої на швидкість втрати маси Бетельгейзе. Нинішня маса DFK 52 оцінюється в 10–15 разів мас Сонця. Розрахунки показують, що зоря вже встигла втратити близько 5–10% від своєї початкової маси.
Відповідь на питання про те, як зоря змогла викинути стільки речовини за такий короткий проміжок часу, поки залишається загадкою. За однією з версій, уся справа у взаємодії з однією із сусідніх зір. За словами дослідників, розуміння того, чому DFK 52 вже втратила стільки речовини, допоможе зрозуміти, коли саме вона припинить своє існування і колапсує, перетворившись на наднову.
За матеріалами ALMA
