Астрономи використали телескоп James Webb (JWST), щоб отримати найдокладніше на сьогодні зображення планетарної туманності NGC 1514. Воно демонструє безліч унікальних раніше невідомих подробиць цієї системи.
NGC 1514 розташована на відстані 1500 світлових років від Землі у напрямку до сузір’я Тельця. Вона являє собою фінальну сцену з життя подвійної системи, компоненти якої оберталися по вузькій дев’ятирічній орбіті один навколо одного. Одна з її зір, яка була в кілька разів масивніша за наше Сонце, повністю вичерпала запаси свого водневого пального і почала роздуватися, перетворюючись на червоного гіганта. Потім вона скинула зовнішні шари своєї атмосфери, залишивши після себе гаряче компактне ядро. Його випромінювання іонізувало викинуту речовину, зробивши її видимою. Це сталося приблизно 4 тисячі років тому.
Зображення JWST демонструє NGC 1514 у всіх подробицях. Яскравий об’єкт у центрі насправді відповідає двом зорям, одна з яких викинула речовину і почала процес перетворення на білого карлика. За оцінками вчених, загальна маса газу та пилу, що їх оточує, становить 2,2 маси Сонця.
На знімку добре помітна одна з головних відмінних рис NGC 1514 — симетричні пилові кільця. Вони були виявлені ще 2010 року, але лише завдяки потужному зору JWST астрономи змогли вперше розглянути їх у всіх подробицях. У центральній рожевій ділянці також можна побачити діри, що відповідають ділянкам, через які пробився швидший матеріал.
Згідно з даними JWST, туманність розташована до нас під кутом 60 градусів, що робить її схожою на банку. Але набагато ймовірніше, що NGC 1514 має форму пісочного годинника з відрізаними кінцями. Це може бути пов’язано з наявністю компаньйона. Коли зоря перебувала на піку втрати матеріалу, її сусідка могла підійти дуже близько, що й призвело до появи таких незвичайних форм. Замість того щоб утворити сферу, ця взаємодія могла призвести до утворення кілець.
За астрономічними масштабами стадія планетарної туманності вкрай швидкоплинна — однак, за людськими показниками це досить значний термін. NGC 1514 буде спостерігатися ще протягом щонайменше кількох тисяч років. Після того як ядро загиблої зорі охолоне настільки, що перестане випромінювати достатню кількість ультрафіолету для іонізації, вона перестане бути видимою. Викинута речовина розсіється Чумацьким Шляхом і з часом увійде до складу нових зір і екзопланет.
Нагадаємо, що недавно James Webb виявив біомаркери в атмосфері екзопланети.
За матеріалами ESA
