Уже десять років українська влада і суспільство ведуть розмови про доцільність переведення стрілок годинників на літній і зимовий (стандартний) час. Ця практика увійшла в наш побут у далекому 1981 році. Тоді мешканці СРСР почали додавати годину в ніч із 31 березня на 1 квітня та віднімати її з 30 вересня на 1 жовтня. Пізніше цю процедуру трохи оптимізували та узгодили з європейськими країнами, де стрілки переводять вперед о 3-й ночі останньої неділі березня й повертаються до «звичайного» поясного часу в ніч на останню неділю жовтня. Цього року вона припадає на 31 число — славетний «день усіх святих», відомий також як Самайн або Гелловін. У багатьох культурах і традиціях північних народів цей день вважається завершенням «світлої» пори року, коли на Землі починають володарювати зловісні темні сили.
Дискусії про доцільність запровадження літнього часу тривають ще з часів Першої світової війни, коли він був уведений вперше. Спочатку його виправдовували потребами економії, пізніше з’явилися контраргументи на кшталт негативного впливу «стрибків у часі» на здоров’я людей або неминучих збоїв у графіках курсування потягів і авіаперевезень. Так чи інакше, понад 70 країн світу продовжують переводити стрілки, хоча навіть усередині деяких із них повної згоди стосовно цього питання не існує (навіть у США два штати — Аризона та Гаваї — цілий рік живуть за незмінним часом). У 2011 році від переходу на літній час відмовилися Російська Федерація та Білорусь. В Україні тоді теж була прийнята аналогічна постанова, але пізніше її скасували, тому зараз улітку Київ живе в тому ж часовому поясі, що й Москва, а взимку «відстає» від неї на годину.
У березні 2019-го Європарламент підтримав рішення про скасування з 2021 року переведення часу. Але дуже швидко з’ясувалося, що різні країни мають різні погляди на те, який час треба залишити як «постійний». Зараз переважна більшість членів Євросоюзу, крім країн Східної Європи (включно з Фінляндією, Грецією та Кіпром) і Португалії з Ірландією, користуються спільним часом, який узимку випереджає гринвіцький на годину, а влітку — на дві. Й більшість країн схиляються до того, що саме останній варіант був би кращим у якості «постійного часу». Це схоже на «декретний час», що існував у СРСР із 1930 по 1980 рік.
Оскільки Україна підписала Угоду про асоціацію з ЄС, усі «часові стрибки» ми маємо узгоджувати зі своїми європейськими сусідами. У березні цього року на розгляд Верховної Ради вже виносився законопроєкт, що передбачає скасування переходу на літній час, але він не отримав потрібної кількості голосів у другому читанні та був відправлений на доопрацювання у профільний комітет. Тепер стрілки годинника вже треба переводити у зворотний бік, але чи стане цей перехід останнім — досі невідомо. Європа з цим питанням так і не визначилася: зараз її турбують більш нагальні енергетичні проблеми, й можна припустити, що мешканці країн ЄС знову згадають про економію електрики, яку забезпечує зміна часу, та вирішать продовжити цю практику в майбутньому.
Редакція UST вирішила нагадати, що думають із цього приводу українські астрономи. Директор Головної астрономічної обсерваторії НАН України та керівник Державної комісії єдиного часу академік Ярослав Яцків у своєму коментарі для програми «Факти» телеканалу ICTV пропонує восени вже не повертатися на зимовий час, тобто фактично залишитися в одному часовому поясі з Москвою. Свою точку зору він пояснює тим, що Україна має досить велику протяжність зі сходу на захід, і якщо з «запізненням» сходу Сонця у її західній частині ще можна миритися, то раннє настання темряви у східних областях помітно ускладнює життя тамтешніх мешканців. Альтернативою цьому могло би стати запровадження регіональних графіків роботи підприємств (тобто частині країни розпочинати робочий день не о 9:00, а о 8:00), але його реалізувати технічно складніше.
Схожої позиції притримується старший науковий співробітник обсерваторії Київського національного університету Анатолій Казанцев, який виклав свої аргументи на сторінці в мережі Facebook. У червні Сонце на широті Києва сходить приблизно о 4-й годині за місцевим часом і сідає о 20-й. Але насправді дуже мало людей прокидається так рано і потребує штучного освітлення вранці. Інша справа — вечір, коли значна частина людської активності припадає на темну частину доби. Її можна скоротити, «додавши» годину до місцевого часу (тоді Сонце сідатиме о 21-й), і таким чином зменшити також використання штучного освітлення.
«Можна зробити очевидний висновок: більш економний графік робочого й побутового дня — той, який більш симетричний відносно середини світлового дня (моменту проходження Сонця через меридіан на півдні)», — пише вчений. — Такий «більш симетричний» графік можна забезпечити, цілорічно користуючись літнім часом. Людина, напевно, єдиний вид на Землі, який живе асиметрично відносно середини світлового дня, — продовжує свої роздуми Анатолій Казанцев. — Ми прокидаємось за 5 годин «до» і лягаємо спати через 11 годин «після». Але ж наші далекі предки жили не так асиметрично. Якщо в наших організмах збереглися якісь «налаштування» відносно сходу та заходу Сонця, то більш корисним має бути саме літній час. Але в цьому питанні краще порадитись з медиками. Або взагалі провести опитування».
Також важливо й те, що географічний центр України все ж помітно зсунутий на схід відносно 30-го меридіану (середньої лінії 2-го часового поясу). Саме тому «відставання» сонячного часу в західних областях не настільки критичне, як «випередження» у східних.
Інакше вважає завідувач лабораторії МІЗОН-А Головної астрономічної обсерваторії НАНУ Іван Крячко. Він лишається прибічником стандартного часу, за якого Сонце проходить верхню кульмінацію біля 12-ї години дня, як це й має бути за всіма астрономічними канонами. Те, що багатьом буде не зовсім комфортно повертатися взимку з роботи вже у темряві, на його думку, створює не більше незручностей, ніж необхідність «людям-совам», період активності яких припадає на вечірню пору доби, прокидатися й іти на роботу на 9-ту годину ранку. І взагалі до початку робочого дня треба підходити більш диференційовано, «рознісши» його для різних підприємств і установ, щоб трохи знизити пікові навантаження на транспорт. За словами науковця, сучасні заклики «повернутися обличчям до природи» є досить дивними у поєднанні з бажанням відмовитися від природного поясного часу на користь «зручності».
Отже, о 3-й годині ночі 31 жовтня ми знову переведемо свої хронометри на годину назад. Наступні пять місяців наш час співпадатиме з поясним, а от чи доведеться нам знову переводити стрілки навесні — наразі сказати важко. Невелике редакційне опитування серед українських любителів астрономії показало, що практично всі, з ким удалося зв’язатися, є прихильниками стандартного часу, і причина цього досить проста: як уже згадувалося, він продовжує вечірній «період активності» на темну частину доби, а отже — надає більше можливостей для спостережень зоряного неба та долучення до них інших зацікавлених під час сесій тротуарної астрономії, що традиційно влаштовуються ввечері.
