Попри те, що спалахи на Сонці відбуваються доволі часто, реальні катастрофічні наслідки від них трапляються рідко. Проте не варто їх недооцінювати. Історична подія Керрінгтона 1859 року свого часу спалила телеграфні лінії у Європі та Америці. Але навіть нещодавні інциденти доводять вразливість наших технологій. Так, під час «Гелловінських бур» 2003 року навігаційні системи Федерального управління цивільної авіації США (FAA) вийшли з ладу на 26 годин, змусивши вперше в історії офіційно попередити пасажирів авіарейсів про підвищення доз радіації до небезпечного рівня на висоті 10 км.
Проте нове дослідження міжнародної групи фізиків під керівництвом Центру космічних польотів імені Годдарда NASA, опубліковане в журналі Nature, стривожило наукову спільноту. Вчені дійшли висновку: людство та уряди країн світу роками критично недооцінювали найгірші сценарії космічної погоди через фундаментальну помилку в розрахунках. Раніше вважалося, що існує певна природна верхня межа енергії, яку сонячний шторм здатний передати в полярну іоносферу Землі. На подив дослідників, такої межі, схоже, взагалі не існує.
Ілюзія комфорту
Співавторка роботи Марія Валах, викладачка космічної фізики в Ланкастерському університеті, зазначає, що через рідкість супербур у науковців занадто мало статистичних даних. Досі фізики покладалися на базові припущення та інтерпретації, які виявилися хибними.
Для завчасного прогнозування спалахів використовують космічні апарати (наприклад, зонд IMAP), розміщені на відстані близько мільйона миль від нашої планети у гравітаційно стабільній точці Лагранжа L1. Вони перебувають у нерухомому стані відносно Землі й першими фіксують викиди корональної маси. Проте вимірювання сили сонячного вітру в цій точці схоже на спробу оцінити руйнівну силу океанської хвилі на березі за її висотою у відкритому морі. Зонди фіксують параметри частинок до того, як вони стикаються із захисним магнітним щитом Землі та зазнають ефектів розсіювання, що призводить до систематичного викривлення даних.
За словами провідного автора дослідження Нітіна Сівадаса з NASA, теорія ймовірності вказує на те, що реальні ризики космічної негоди весь цей час були сильно применшені. Причиною було хибне припущення, що найімовірніші значення лежать десь посередині між зафіксованими екстремальними подіями.
Що показують супутники
Щоб розібратися в аномалії, команда науковців проаналізувала масив з-понад мільйона вимірювань, зібраних супутниками, що працюють безпосередньо в магнітосфері Землі — зокрема місіями THEMIS, MMS та DoubleStar.
Аналіз показав повну відсутність будь-яких статистичних обмежень для обсягу енергії, що передається від Сонця до верхніх шарів нашої атмосфери. Земний магнітний щит чудово нівелює повсякденну активність світила. Проте у випадку екстремального шторму, який стається раз на тисячу років, захисні механізми можуть просто не витримати. Фізики попереджають: моделі майбутніх космічних загроз необхідно терміново переглянути з урахуванням того, що сонячна буря теоретично може мати безмежну руйнівну силу, здатну вивести з ладу супутники, мережі GPS та всю глобальну енергосистему планети.
Раніше ми розповідали про те, як потужний спалах пробив величезну діру у верхніх шарах атмосфери.
За матеріалами Phys
