9 листопада Верховна Рада України ухвалила в першому читанні закон про створення Космічних сил. При цьому комунікація щодо необхідності такого кроку була достатньо стислою, тож соціальними мережами гуляють пости, повні скепсису і сарказму. Проте для створення нової компоненти ЗСУ є цілком зрозумілі причини.
Загроза балістики
В Україні тепер є Космічні сили. Принаймні закон про це у першому читанні Верховна Рада прийняла 9 листопада 2026 року. Депутати могли б проголосувати за нього і вдруге, але поки що не склалося. Надто багато навколо цієї теми скепсису і нерозуміння.
І реакція соцмереж якнайкраще це підтверджує. Ними ширяться ШІ картинки з імперськими штурмовиками із «Зоряних війн» під українськими прапорами, якісь футуристичні космічні апарати тощо, причому супроводжується це все саркастичними коментарями про вживання психоактивних речовин та витрати державних коштів на сумнівні фантазії. Адже яка ще космічна техніка в країні, де у людей немає світла і всі бояться чергового прильоту балістики?
Проте саме в балістиці криється основна причина створення Космічних сил України. Але тут треба згадати, як вона в принципі працює. Замість того щоб тримати двигун увімкненим протягом усього польоту, який відбувається переважно горизонтально, як це роблять крилаті ракети та реактивні дрони, така система одразу набирає величезну висоту і швидкість, після чого двигун вимикається.
Фактично це кидок каменя, тільки він долає тисячі кілометрів за лічені хвилини. При цьому фактично боєголовка виходить у космос і вже звідти падає нам на голову. Саме це робить її такою страшною: не потужність, яка не така вже й велика, а неможливість ані збити, ані швидко втекти у сховище.
Усе це росіяни чудово знають і від самого початку широкомасштабного вторгнення використовують як аргумент, чому вони неодмінно переможуть, а Україна програє, тому їй краще одразу здатися. Спочатку реальні можливості у них були обмежені, але зараз вони поставили це на потік настільки, наскільки можливо. І це реально лякає.
Протиставити цьому можна небагато. Насамперед — американські дані про запуски балістичних ракет. І їхні ж обіцянки дати протиракети, здатні досягати космосу. Вони у них є, але скажено дорогі й небагато. Тож в України виникає те саме запитання, що й до усіх інших систем, які нам так і не дали: чи не можна це зробити самим?
Запитання це виникло не вчора. Про можливість його реалізації фахівці говорять уже пару років, що наочно демонструє той факт, що насправді прийнятий законопроєкт був розроблений ще навесні 2025-го. Весь цей час про Космічні сили періодично згадували. А кілька днів тому у ЗМІ проскочила новина, що за всі ці роки Україна мінімум тричі намагалася перехопити балістику в космосі.
Тобто Космічні війська України — це не космічні піхотинці в екзоскелетах на футуристичних шатлах, а супутники для виявлення запусків і ракети, які їх знешкоджують. А також центри космічного зв’язку та керування, наземні радари космічного стеження, виробничі потужності та стартова інфраструктура. А також люди, які все це обслуговують. Це складно, але можливо.
Якщо вважати, що все це фантазії й розкрадання коштів, то треба визнати, що й усі інші розробки в галузі крилатих ракет, дронів, наземних роботів насправді лише пропаганда і корупція. І тоді залишається лише здатися. Але щось не хочеться, зокрема й тому, що повністю заперечувати технічні можливості України теж не вийде.
Супутниковий зв’язок
У питанні створення Космічних військ є й інша складова. Багато в чому успіхи України на фронті базуються на використанні системи Starlink. Вона дозволяє не лише переглядати сайти в окопі, а й передавати дані між різними окремими пристроями, й деякі з них є повітряними, морськими та наземними дронами.
Але саме цієї осені українці повною мірою відчули загрозу того, що Starlink нам можуть від’єднати, й тоді ця перевага зникне. Цього боїмося не тільки ми, але і європейці. Неможливо будувати національну безпеку на основі системи, яку можуть відключити за рішенням однієї людини на іншому кінці світу.
Це дуже добре розуміють в Росії, де створюють власну систему космічного зв’язку на основі супутників «Рассвєт», на щастя — поки що не дуже вдало. Намагається створити заміну Starlink і Європа, й навіть готова у цій галузі співпрацювати з Україною. Зрештою, саме ми останніми роками головні фахівці з реалізації проривних технологій у гаражі.
Але розробка, запуск та керування супутниками зв’язку — це окрема галузь, якою у військовому аспекті мають займатися ті ж таки Космічні сили. Відповідне управління в ЗСУ насправді створене ще кілька років тому і чимало вищеописаної роботи вже зроблено.
Комплексні рішення
Але чому не можна так і залишити все це в межах, наприклад, Повітряних сил чи ППО? США тривалий час так і робили, та й Росія іде цим шляхом. Але згодом у Сполучених Штатах усвідомили потребу у власних космічних військах. Поступово їх почали створювати й інші країни.
Причина в тому, що у складі ВПС космічні підрозділи завжди залишатимуться на другорядних ролях. Розрізнені проєкти типу керування супутниками й запуску перехоплювачів мають між собою більше спільного, ніж з усім, що робить решта повітряних сил. Тому фінансування на них виділятимуть за залишковим принципом, хоча потреба в коштах постійно зростає.
Адже супутники зв’язку — це лише частина апаратів військового призначення. Є ще навігаційні та спостережувальні. І їх теж треба будувати та запускати. Людей для обслуговування вони потребують навіть більше, адже їхні дані ще треба обробити. І найсмішніше, що ця задача виконується для потреб ЗСУ ледь не з перших годин після широкомасштабного вторгнення.
Це не якісь технології, яких треба навчатися десятки років, але вони потребують організаційної структури та навчених фахівців, і краще це робити в окремій армійській структурі, як, наприклад, у Силах безпілотних систем. Адже питання там не такі прості: є апарати, що працюють в оптичному спектрі, є ті, що за допомогою радару, і їхні дані треба якось звести в одне зрозуміле для розвідки повідомлення.
А згадані супутники попередження про ракетний напад — то взагалі окрема категорія, адже вони перебувають значно вище, на геостаціонарних орбітах. Усе це можна побудувати й, можливо, навіть не за всі гроші світу. Мало хто знає, але в галузі розробки дешевих аналогів високотехнологічних систем саме Україна — зараз держава номер один.
До речі, пам’ятаєте ще про балістику? Непогано було б чимось подібним відповісти росіянам? Але це теж ракети, причому достатньо таки схожі на перехоплювачі. Навіщо тоді розділяти їхніх розробників по різних відомствах? А ще балістичні ракети після невеликого доопрацювання можна використовувати для виведення супутників на орбіту. Саме так робив колись Сергій Корольов. Тож насправді космічні рішення є комплексними і створення під них окремого компоненту Збройних Сил цілком закономірне.
Перспективи розвитку
З усього вищесказаного зрозуміло, що українські Космічні сили — це не фантазія, а цілком реальні військовослужбовці, які будуть виконувати певні завдання. А те, що сама ідея здається футуристичною, так і оператори НРК теж ніби чиста фантастика, а їх у ЗСУ вже сотні, якщо не тисячі.
Взагалі лише описана вище система — вже задача, яка під силу лише кільком державам у світі. Зокрема і тому, що вона являє собою цілий «зоопарк» супутників. США своєму власному вже кілька років намагаються дати раду, щоб дані від нього справді були надзвичайно цінною на полі бою інформацією, а не просто купою цифр та зображень. Але і тут в України є цінний досвід об’єднання багатьох розрізнених пристроїв на полі бою та їхніх операторів в єдину інформаційну мережу.
Є і справжні задачі на виріст. Зокрема, космічна війна. У США вже кілька років думають над тим, що робити, якщо супротивник почне масово знищувати супутники зв’язку та розвідки? Відповідь — мати систему оперативного запуску, щоб час заміни апарата вимірювався годинами й днями, а не місяцями. І подібна система, як жодна інша, стала б у пригоді в ЗСУ, бо зрозуміло ж, що як тільки в космосі з’являться українські супутники, Росія спробує їх знищити.
А за завданням замни йде інше — відповідь. Що заважає тим самим перехоплювачам знищувати російські супутники? Насправді — міжнародна реакція. Синдром Кесслера — не жарт, а річ, яка здатна знищити всю орбітальну інфраструктуру людства, й Україну точно звинуватять у тому, що вона створює такий ризик. Проте реалії цієї війни такі, що ми просто змушені перепробувати заради перемоги всі дозволені й недозволені варіанти.
Цілком можливо, що перемога потребуватиме аж настільки буквального втілення в життя гасла «Космос має бути українським або нічиїм».
