Вчені дійшли висновку, що найбільші ударні басейни на Місяці утворилися внаслідок зіткнення не з астероїдами, а з планетезималями. Так називають тіла, що існували на початку Сонячної системи, з яких потім утворилися планети.
Ударні басейни на Місяці
Місяць весь вкритий кратерами від зіткнення з небесними тілами. Найбільші з них мають складнішу структуру та інколи геть не схожі на звичні нам «ямки». Їх називають ударними басейнами. Деякі з них заповнені темнішою базальтовою лавою, саме їх ми називаємо місячними морями.
При цьому частина ударних басейнів так і лишилася непомітною. Зокрема, це стосується і найбільшого сліду зіткнення на Місяці — басейну Еткейн, що має діаметр у майже 2500 км. Річ у тім що заповнення магмою відбувалося не одразу, а після того, як щось велике врізалося у супутник нашої планети з іншого боку і викликало в його глибинах ударну хвилю.
При цьому цілком можливо, що частина найбільших ударів не залишила взагалі жодних слідів на поверхні Місяця. Річ у тім, що перші 200 млн років його поверхня являла собою океан розплавленої магми, тож кратерів просто не залишалося.
Астероїди чи планетезималі?
Традиційно вважається, що за утворення найбільших ударних кратерів на поверхні Місяця відповідальні астероїди, що залітали з Головного поясу. Однак у новому дослідженні вчені проаналізували можливий склад, напрямок та швидкість руху тіл, які призвели до їхнього утворення і дійшли висновку, що вони насправді були планетезималями, які розташовувалися на відстані 0,5 — 1,5 а. о. від Сонця.
Планетезималі — це невеликі тіла без диференціації надр, діаметром від одного до кількох десятків кілометрів. Вони утворилися на початку існування Сонячної системи, а потім більшість з них злилася у планети. Щоправда, значна їхня кількість продовжила кружляти у просторі ще сотні мільйонів років.
Нове дослідження показує, що більшість великих ударних кратерів на поверхні Місяця утворилися саме внаслідок зіткнення з планетезималями, й лише пізніше зіткнення почали відбуватися саме з астероїдами Головного поясу.
Приховані сліди зіткнень
Крім того, вчені побудували модель, згідно з якою більшість зіткнень планетезималей із Місяцем ми просто не бачимо. Відповідно до неї, ще під час існування на поверхні океану магми, в наш супутник врізалося близько 500 планетезималей діаметром понад 20 км. Водночас видимих великих басейнів на його поверхні нараховується тільки 50.
Взагалі модель показує, що зіткнення з планетезималями були звичайною справою впродовж перших сотень мільйонів років, але приблизно 3 млрд років тому повністю припинилися. І це означає, що і з Землею вони мали стикатися достатньо часто.
Модель показує, що в нашу планету в період між 2,5 та 3,5 млрд років тому мало врізатися близько 10 планетезималей. Їхні удари викликали осадження речовини у вигляді дрібних гранул, які називаються сферулами, що вкривали поверхню планети цілими полями.
І кількість полів сферул, відомих зараз вченим, приблизно відповідає передбаченим у цій моделі. Це свідчить про те, що вона в цілому правильна, а кількість зіткнень з великими тілами у перші мільярди років дійсно перевищувала ту, що спостерігалася після цього.
За матеріалами Рhys.org
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Приєднуйтесь: https://t.me/ustmagazine
