«Еліо»: чому з тріском провалився новий мультфільм Pixar та Disney?

На екранах усього світу відбувається показ мультфільму «Еліо». Історія, створена Pixar Animation Studios та Walt Disney Pictures розповідає про пригоди хлопця, який вирішив встановити контакт з інопланетянами і йому це вдалося. Основною темою стрічки є питання: чи самотні ми у Всесвіті.

«Еліо»

13 червня на екрани кінотеатрів вийшов повнометражний мультиплікаційний фільм «Еліо». Він став третьою спробою студії Pixar, яка вже багато років працює із Disney Pictures звернутися до жанру наукової фантастики.

Зазвичай Pixar працює із казковими сюжетами і є визнаним майстром у цьому жанрі, оскільки вміє показати щось таке, що і дітям буде корисне, і дорослі його зможуть дивитися без наявності жартів, які вони посоромляться пояснювати своїм нащадкам.

Третя науково-фантастична стрічка Pixar, як і перші дві безпосередньо стосується теми космосу. І якщо «ВОЛЛ-І» вважається беззаперечним успіхом на цьому шляху, то «Базз Рятівник» критики зараховують скоріше як провал, хоча нічого аж зовсім поганого там не було.

Про «Еліо» теж вже кажуть, що він — провальний. І якщо подивитися на його касові збори, то важко сперечатися із тим, що це дійсно найгірший продукт, який коли-небудь робили Pixar. Але все ж подивімось на нього ближче і розберемо, чи такий він дійсно поганий.

Сюжет

Сюжет мультфільму не сказати, щоб був дуже оригінальним сам по собі. Є хлопець Еліо, який лишився без батьків і живе з тіткою Ольгою, яка працює у команді відстежування космічного сміття і мріє полетіти у космос.

З тіткою в Еліо стосунки не дуже дружні, причому сам він у цьому винен як мінімум не менше за неї. Бо він взагалі замість того, аби встановити хоч із кимось стосунки на Землі, мріє потоваришувати з інопланетянами.

Саме тому він намагається надіслати їм радіосигнали використовуючи способи, за які йому досить таки заслужено набивають синець під оком. Але інопланетяни до нього зрештою прилітають і забирають на космічну станцію, яка має вигляд як мрія школяра про парк атракціонів, якого ніколи не буде на Землі.

Та й саме космічне товариство сповідує принципи миру, дружби та спільного надування бульбашок з жувальної гумки. Еліо приймають за правителя Землі, а він, аби не втратити усе це щастя, збреше їм, що так і є.

Далі в історії з’являються гусені в екзоскелетах, обвішаних усілякою зброєю, яких боїться увесь космічний Діснейленд. Еліо обіцяє розібратися з ними, починаються пригоди, його брехня розкривається, в історію втягується тітка Ольга, але зрештою Еліо таки усіх рятує, включно з войовничими гусенями, які виявляються не стільки завойовниками, скільки шанувальниками військових традицій та стрілянини, як способу розваги. Зрештою він повертається на Землю разом із тітонькою.

Чи поганці дійсно погані?

Якщо все вищенаписане здалося вам трохи наївним, то ви не помилилися. Сюжет «Еліо» дійсно базується на цілій купі припущень, які серйозно розглядати не можна. Тут і інопланетяни, яких так добре вдалося надурити головному герою, і їхня безпорадність перед обличчям небезпеки. І сама ця небезпека в особі лорда Грігона — заклопотаного чоловіка, який сходу починає вихвалятися перед інопланетянином своїми навичками стрільби й показує, які у нього проблеми із сином.

Зрештою, це історія для дітей. Вона й не має містити довгих інтриг та філософських пояснень, чому «космічний Діснейленд» ховається від гусеней у скафандрах, замість того, аби дати їм бій.

Власне, творці мультфільму в якийсь момент прямо показують, що погляд Еліо на світ наївний, бо якою б зацикленою на своїх проблемах тітка Ольга не здавалася б, те, що її племінника замінили клоном вона не помічає рівно стільки, скільки не хоче цього помічати.

Але загалом від цього сюжет не перестає бути наївним і в принципі це йому можна було б пробачити, адже головне, для чого це робиться — показати дітям, що «мене ніхто не любить, тому вдам з себе когось іншого, щоб мене любили. Все одно ніхто не помітить» — дуже погана ідея.

Проте є один момент, коли наївність того, що відбувається на екрані переходить межу розумного. І це — образ лорда Грігона та його народу. Автори дуже вправно їх виписують так, щоб було зрозуміло — вони не злі, вони хочуть дружити, просто ну люблять вони стріляти з вогнемета і все доросле життя проводять у бойових обладунках. Але ж головне — вони не поганці!

Конкретно до космічних гусеней у фільмі претензій немає. Вони дійсно договороздатні за сюжетом. Але в житті мирні люди, які просто люблять війну і насилля — значно більша фантастика, ніж хтось із високими технологіями, хто не здатний себе захистити.

Точніше, озброєні до зубів прихильники повоювати, які кажуть, що хочуть миру. Але навіть якщо вони щиро товаришують із вами — це не привід бути спокійним за власне життя, бо уявлення про те, на що ця дружба має бути схожою у них може бути вкрай специфічне. На превеликий жаль у світі вистачає людей, які люблять своїх дітей менше, ніж ненавидять сусідів чи непокояться про те, який будуть мати вигляд в очах інших з погляду традицій. І саме тут наївність «Еліо» стає справді небезпечною.

Чи самотні ми у Всесвіті

Проте говорити, що «Еліо» взагалі ні про що, теж не варто. Адже головне питання він ставить дуже влучно. Чи не тому ми так вперто шукаємо собі братів у космосі, що почуваємо себе самотніми на Землі?

І разом з тим: чи зможе знайти друзів у космосі той, хто не може знайти їх на Землі? Люди дедалі більше віддаляються одне від одного. Дедалі більше брешуть заради популярності. Як наслідок, ми навіть у натовпі почуваємося самотніми.

Тому, можливо, що пошук інопланетян не допоможе нам подолати нашу самотність. Перш ніж шукати їх, варто замислитися, чи хочуть вони, щоб ми їх знайшли? У мультфільмі Еліо все ж вдалося стати не самотнім і на Землі, і в космосі. Заради того, щоб побачити, як це сталося, мультфільм все ж варто подивитися.