Науковці створили гель на основі гасу, який можна використовувати як паливо для космічних польотів. У звичайному стані він нагадує холодець і має консистенцію твердого тіла. Однак під дією механічного зусилля гель стає рідким, тож його легко впорскувати в потрібному напрямку.
Керосиновий гель
Дослідники Пранай Мудальяр та Джерином Джон із кафедри машинобудування, промислової та аерокосмічної техніки нещодавно представили зразки зручного у користуванні гелевого палива для космічної техніки. Як повідомляє сайт Phys.org, стаття з їхнім дослідженням опублікована в журналі Langmuir.
Загалом проблема справді цікава. Гас, який зазвичай використовується в космічній техніці як паливо, — речовина летка, схильна до розшаровування і загалом непередбачувана. Зазвичай після запуску він не повністю заповнює баки космічного апарата і тим самим може викликати купу проблем із його центровкою та рівномірністю впорскування.
Для того, аби подолати цю проблему, дослідники перетворили гас на гель. Так називають системи, що складаються з рідкої та твердої фаз і мають таку в’язкість, за якої їхні властивості ближчі до властивостей твердого тіла, ніж рідини. Типові приклади гелів — зубна паста та варення.
У чому вигода нового палива
Щоб перетворити гас на гель, дослідники додали до нього лецитин та невелику кількість хлориду кальцію і стабілізували суміш. У результаті вона зберегла здатність горіти, але за звичайних умов поводилася майже як тверде тіло.
Таким чином у баках корабля отриманий гель має поводитись передбачувано. Але чи не призведе це до ситуації, коли його неможливо перекачати у камеру згоряння? Науковці запевняють, що ні. Уся річ у характеристиці, яку називають напруженням зсуву. У нового гелю вона приблизно у 100 разів вища, ніж у рідкого керосину.
Цього достатньо, щоб паливо залишалося нерухомим усередині бака навіть за певних коливань. Проте насос, який подає його в трубопроводи, створює значно більшу силу. Як результат, гель перетворюється на рідину і спокійно потрапляє туди, куди треба.
За словами розробників, ця робота закладає перспективну основу для подальших досліджень. Однак, щоб оцінити ефективність матеріалу в реальних умовах космічного польоту, його ще потрібно випробувати у складі справжніх ракетних двигунів.
