Гексагон Сатурну вище, ніж вважалося

Новини астрономії, астрофізики та космології

На північному полюсі Сатурна знаходиться одне з найзагадковіших утворень Сонячної системи. Мова про гексагон. Так називають хмарний вихор шестикутної форми, діаметр якого становить 25 тис. км, що у двоє перевищує діаметр Землі. Спостереження апарату Cassini показали, що гексагон є стійким атмосферним утворенням. При цьому, він може змінювати свій колір, що швидше за все пов’язано зі змінами пори року.

Сатурн під час літнього сонцестояння у північній півкулі. На полюсі планети чітко видно гексагон. Джерело: NASA/JPL-Caltech/Space Science Institute

Нове дослідження, результати якого були опубліковані в недавньому випуску видання Nature Communications, говорять про те, що гексагон не обмежується лише видимою хмарною структурою. Команда британських учених вивчила дані інфрачервоних спостережень північного полюса Сатурна, виконаних Cassini останніми роками його місії. На планеті відбулася чергова зміна сезонів. У північну півкулю планети прийшло літо. Його полюс став отримувати максимум сонячного світла, що призвело до утворення висотного вихору у стратосфері.

Зображення гексагону, зроблені Cassini у 2012 та 2017 роках. Джерело: NASA/JPL-Caltech/Space Science Institute/Hampton University

Аналіз зібраних даних Cassini показав, що цей стратосферний вихор також має шестикутну форму. Він височить над хмарним покривом планети на кілька сотень кілометрів. На думку вчених, дуже малоймовірно, що це просто збіг. Очевидно, він є своєрідною «надбудовою» гексагону, що утворюється з приходом літа.

Карти яскравості стратосферного вихору на північному полюсі Сатурна. Джерело: NASA/JPL-Caltech/University of Leicester/GSFC/L.N. Fletcher та ін. 2018

Раніше Cassini вдалося зафіксувати літній стратосферний вихор і на південному полюсі Сатурна. Але він зовсім не схожий на свого північного «собрата». Південний вихор тепліший, і демонструє зовсім іншу форму та динаміку поведінки. Це свідчить, що атмосферні процеси на полюсах Сатурна помітно відрізняються друг від друга. Своєю чергою це натякає на наявність якоїсь фундаментальної асиметрії між півкулями планети, природу якої вченим ще доведеться зрозуміти.

За матеріалами: http://sci.esa.int