28 червня 2024 року на екрани вийшов американський фільм «Тихе місце. День перший». Його жанр самі автори визначають як горор та наукову фантастику. Йдеться про вторгнення на Землю агресивних інопланетних створінь, які нічого не бачать, зате неймовірно добре все чують.
Серія фільмів «Тихе місце»
Це вже третя стрічка у франшизі «Тихе місце». Перший фільм вийшов ще 2018 року і набув неабиякої популярності. Мова у ньому про родину, що намагається вижити десь у лісі. В той час людство практично повністю було знищене схожими на павуків інопланетними істотами, що впали на Землю разом із метеоритом.
Інопланетні хижаки були геть сліпі, зате мали надзвичайно хороший слух, тому головним правилом було не видавати гучних звуків. Ідея ця, разом із напруженим сюжетом, тоді так захопила глядачів, що вони захотіли другої частини, яка вийшла у 2020-му і була прямим продовженням першого фільму.
І ось чотири роки по тому продюсери випустили у прокат «Тихе місце. День перший». Фільм, по суті, є приквелом перших двох і розповідає безпосередньо про події інопланетного вторгнення. Герої в ньому вже геть інші. Сюжет будується навколо молодої жінки Сем (у виконанні Люпіти Ніонго), що хвора на якусь невиліковну хворобу. Вона вибирається до Нью-Йорка, щоб трохи відвернутися від сумних думок. Саме в цей момент на місто падає метеорит і з’являються прибульці, які у хмарах пилу починають убивати людей навколо.
Сем втрачає свідомість і приходить до тями вже у приміщенні, де люди заховалися від монстрів. Так розпочинається її подорож крізь повне чудовиськ місто разом зі своїм котом та випадковим чоловіком на ім’я Ерік.
Що не так із цим фільмом
Власне, на цьому хороше в фільмі закінчується, бо в цілому він справляє не дуже гарне враження. Можливо, як фільм жахів він і здатний когось налякати, але загалом він просто нудний. Нас дуже повільно вводять в історію Сем, можливо, намагаючись показати, що їй вже немає чого втрачати.
Потім несподівано стається вибух і з’являються монстри. Те, що вони впали з космосу і те, чому треба зберігати тишу, ніде особливо не проговорюється. Вочевидь, автори вважали, що глядачі мають це знати й так. Також ще з часів перших фільмів лишається незрозумілим, як же істоти, які насправді зовсім не павуки, бо у них тільки чотири кінцівки, пережили падіння метеорита? Адже в епіцентрі цієї події умови мали б бути цілком співмірними з ядерним вибухом. У перших фільмах це не особливо розкривалося, тому можна було б подумати, що із ним на Землю занесло яйця або личинки прибульців. Проте у «Дні першому» нам чітко показують, як дорослі прибульці атакують безпорадних людей одразу після вибуху.
Взагалі концепція «треба мовчати», яка була родзинкою минулих фільмів, у «Дні першому» починає грати проти оповіді. Бо теоретично глядачам мали б багато чого пояснити й відрефлексувати, але діалогів у фільмі мінімум, і тому взагалі поганенько зрозуміло, чому ми бачимо на екрані те, що там відбувається.
Три чверті фільму головна героїня Сем просто іде через місто. Не евакуюватися разом з усіма, а спочатку до себе додому за ліками, а потім — до піцерії. Бо загальний настрій у неї саме такий: поїсти смачненького і померти. Чому вона замість цього не йде разом із рештою біженців туди, де їй можуть надати ліки та їжу, не пояснюється.
Якщо автори хотіли викликати співчуття до смертельно хворої людини, яка опинилася в центрі подій, то зробили вони це максимально незграбно. Бо з окремих шматків оповіді про піцу, батька-піаніста і зошит із віршами цілісної картини героя, якому треба співпереживати, просто не виникає.
Чи можуть людей знищити сліпі інопланетяни?
Окремої уваги заслуговує головна ідея фільму — сліпі, але при цьому вкрай небезпечні космічні чудовиська. На перший погляд, ідея ця цілком наукова. У природі дійсно вистачає хижаків, що покладаються саме на слух. Узяти хоча б кажанів, які здатні виключно на слух зловити метелика в польоті.
Однак творці фільму забули про те, що ті з істот, що є найбільш активними, не тільки слухають, а й самі створюють звукові коливання. І саме за їхнім відлунням орієнтуються насамперед.
Як без цього інопланетянам у фільмі зрозуміти, що перед ними скляні двері будівлі чи якась інша перешкода, лишається незрозумілим. Якщо ж припустити, що вони таки випускають ультразвукові імпульси й орієнтуються за їхнім відлунням, то безглуздою стає їхня основна особливість. Залишитися для них невидимими на відстані менше метра, як це показано у фільмі, просто неможливо.
Інопланетяни «бачили б» людей навіть тоді, коли вони не рухаються, бо у тих істот, що використовують ехолокацію при полюванні, вона спеціально «заточена» під те, аби вирізняти тіла живих істот на загальному тлі.
Крім того, у фільмі є цікава сцена, де інопланетяни з відстані у кілька десятків, а то й сотень метрів реагують на звук падіння книжки на асфальт. Але при цьому серцебиття і дихання людини вони чомусь не чують навіть тоді, коли стоять до неї впритул.
З іншого боку, в умовах земної атмосфери звук має певні недоліки перед світлом. І те, й інше є коливаннями, проте у світла їхня частота вища. Тому вони менш чутливі до дифракції, й дрібні деталі на відстані за їхньою допомогою визначати набагато простіше.
Натомість зробити «засвітку радара» для того, хто користується звуком, значно легше, ніж для того, хто бачить електромагнітне випромінювання. Заховати звук кроків сотень солдат за гуркотом танкових двигунів значно легше, ніж не дати побачити їх супротивнику, засліпивши його прожекторами.
Це підводить до головного питання, яке виникло у деяких глядачів ще під час перегляду минулих частин: чому з ними не впоралася армія. Бо «павуки» мають перевагу перед людиною тільки в повній темряві. При світлі дня стрільці мали б бачити їх із дистанції, на якій інопланетяни їх не чують.
Якби висадка цих істот відбулася в реальності, то військові мали б спочатку утворити навколо міста кільце, а потім почати його стискати, пропускаючи за свою спину цивільних і розстрілюючи прибульців із кулеметів та гармат. Цим би вони легко перекрили навіть їхню перевагу в рухливості.
Але нічого цього у фільмі немає. Цивільних просто покинули й вони самостійно сунуть у напрямку евакуаційного пункту. Все це безглуздо і нереалістично. Наукову правдивість у фільмі принесено у жертву ірраціональному страху.
Отже, якщо ви любите фільми жахів, подивитися «Тихе місце. День перший» можливо і варто. А от як науково-фантастична історія про вторгнення інопланетян фільм зовсім не заслуговує на перегляд.
