Астрономи зв’язали нейтрино з чорною дірою

Нейтрино вважаються одними з найбільш важковловимих частинок. Вони мають надзвичайно малу масу й практично ні з чим не взаємодіють. Завдяки цій обставині вони здатні проходити крізь цілі планети та навіть зорі. Для пошуку нейтрино вчені використовують спеціальні детектори, які будують глибоко під земною поверхнею, якомога далі від джерел інших частинок.

Детектор нейтрино. Джерело: Kamioka Observatory, ICRR (Institute for Cosmic Ray Research), The University of Tokyo

Один із нейтринних детекторів розташований під антарктичною станцією Амундсен-Скотт. 1 жовтня 2019 року він зареєстрував надзвичайно високоенергетичне нейтрино, що врізалося в антарктичний лід з енергією понад 100 ТеВ. Це щонайменше вдесятеро більше за максимальну енергію, якої можна досягти під час експериментів у Великому адронному колайдері.

Під час подальшого аналізу дослідники досить швидко вирахували ділянку неба, звідки прийшло нейтрино. Виявилося, що вона збігається з положенням галактики 2MASX J20570298 + 1412165. Цей далекий об’єкт привернув увагу астрономів 9 квітня 2019 року. Тоді розташована в його центрі надмасивна чорна діра, маса якої в 30 млн разів перевищує сонячну, розірвала світило, яке близько підійшло до неї. Частину зоряної матерії було викинуто в космос, а частина залишилася в акреційному диску. Надалі вона розігрілася до високої температури та почала яскраво світитися.

Галактика 2MASX J20570298 +1412165. Джерело: NASA

За оцінками вчених, імовірність того, що це простий збіг, становить лише 1 до 500. Основне питання полягає в тому, де саме утворилося нейтрино. Згідно з однією з версій, місцем його «народження» може бути внутрішня частина акреційного диска, за іншою — один із джетів чорної діри.

Руйнування зорі чорною дірою (концепт). Джерело: DESY, Science Communication Lab

Подія 1 жовтня 2019 року стала другим випадком в історії, коли астрономам вдалося визначити джерело позагалактичного нейтрино. Перший випадок стався ще 1987 року і пов’язаний із надновою SN 1987A, що спалахнула у Великій Магеллановій Хмарі.

За матеріалами https://www.nasa.gov