Арієтиди. Як побачити найпотужніший денний метеорний потік

Більшість метеорних потоків, які щорічно прикрашають земне небо, важко помітити через те, що вони дуже слабкі: навіть в епоху максимуму вони «продукують» не більше 5 метеорів за годину. Втім, буває й таке, що потужність потоку вимірюється десятками «падаючих зірок» на годину, але побачити його ми все одно не можемо. Саме такими є Арієтиди з радіантом у сузір’ї Овна. Річ у тім, що в період їхньої активності (яка триває з кінця травня по двадцяті числа червня) поблизу радіанту цього потоку перебуває Сонце.

Побачити метеор на світлому небі можливо лише тоді, коли це яскравий болід, але таких ніколи не буває багато, і визначити за ними радіант (точку на небі, звідки «вилітають» метеорні частинки) зазвичай дуже важко. На щастя, спостерігати метеори можна не тільки візуально. Ще під час Другої Світової війни обслуга британських радіолокаційних станцій виявила, що метеорні сліди непогано відбивають радіохвилі. Їх швидко навчилися відрізняти від «сигналів» німецьких бомбардувальників, а несподіваним відкриттям скористались астрономи.

Уже 1947 року співробітники британської радіообсерваторії Джодрел Бенк зареєстрували перший денний метеорний потік із радіантом у сузір’ї Овна, максимум якого припадав на початок червня та міг сягати 60 метеорів на годину — це приблизно відповідає середній піковій потужності Персеїд. Минуло багато часу, поки орбіти метеорних частинок нарешті вдалось обчислити, й учені звернули увагу, що їхні орбітальні елементи дуже нагадують астероїд Ікар (1566 Icarus), здатний наближатися до Землі на відстань 0,035 а.о., або ж 5,2 млн км. Цілком імовірно, що речовина, вибита з його поверхні під час зіткнень з іншими метеороїдами, отримала можливість «підходити» до нашої планети ще ближче й навіть влітати в її атмосферу.

У 1986 році відомий американський любитель астрономії Дональд Макголц відкрив свою другу комету, що отримала позначення 96P/Machholz. Вона підходила на роль «батьківської комети» для Арієтид навіть краще, ніж Ікар. Принаймні з нею вдалося «зв’язати» подвійний метеорний потік δ-Акварид, який спостерігається в кінці липня та на початку серпня. Підтвердити спорідненість потоків могли би спектральні спостереження, але у випадку денних метеорів вони сильно ускладнені, тому остаточно це питання наразі не вирішене.

Насправді побачити деякі метеори потоку Арієтид у Києві все ж реально. 7–8 червня його радіант сходить на початку навігаційних сутінків, коли небо ще достатньо темне й на ньому можна помітити світила до 3-ї зоряної величини. Об’єкт, який швидко рухається, для кращої помітності має бути на одну-дві величини (у 2,5–6 разів) яскравіше. Якщо почати дивитись у бік північно-східної частини горизонту о третій годині ночі, протягом 40–45 хвилин (до того, як світанок почне суттєво заважати спостереженням) таких яскравих метеорів може з’явитися два-три, а можливо, й більше. На відміну від звичайних «падаючих зірок», вони летітимуть знизу вгору.

Про інші цікаві небесні події червня можна прочитати тут.

Івана Купала. Як стародавнє свято пов’язане з астрономією
В Англії екоактивісти облили фарбою стародавню обсерваторію
Кратери та іржа: TGO зазнімкував багату на метали ділянку на Марсі
Темою міжнародного хакатону NASA у 2024 році стане Сонце
Червоні та коричневі карлики: Дуже Великий телескоп знайшов приховані супутники яскравих зір
Астрофотограф зафільмував сріблясті хмари над Україною (відео)
Потужні хвилі на Титані руйнують берегову лінію
Дракон і зорі: приголомшливий вид з ілюмінатора Starliner
Starliner «застряг» у космосі: NASA відтермінувала повернення космічного корабля
Життя краще шукати на маленьких екзопланетах із великими місяцями