Сьогодні виповнилося 35 років від дня катастрофи багаторазового космічного корабля Challenger, що забрала життя семи американських астронавтів. Космоплан загинув 28 січня 1986 року під час своєї десятої місії. На 73-й секунді польоту, коли він перебував на висоті 15 км, лівий твердопаливний прискорювач зірвався з кріплення і пробив основний паливний бак, що призвело до його миттєвого руйнування.
Кабіна з сімома астронавтами пережила руйнування бака. Вона продовжила політ за балістичною траєкторією, досягла висоти 18 км, після чого впала в океан. Надалі вдалося з’ясувати, що щонайменше кілька членів екіпажу залишалися при свідомості після катастрофи. Але в ситуації, що склалася, астронавти вже не могли нічого змінити. Challenger не мав системи порятунку, розрахованої на евакуацію екіпажу в разі руйнування корабля. Через дві хвилини вільного падіння кабіна вдарилася об поверхню Атлантичного океану на швидкості близько 333 км/год, миттєво вбивши всіх, хто перебував на борту.
Розслідування встановило, що прямою причиною катастрофи стало викликане конструкторським прорахунком руйнування кільця ущільнювача твердопаливного прискорювача. Через нього прорвався потік гарячих газів, що й запустило подальший ланцюжок фатальних подій.
Пошкодження кілець ущільнювачів на прискорювачах траплялися й раніше. Але керівництво NASA не приділяло належної уваги небезпечним інцидентам, вважаючи, що система має достатній ресурс надійності. Воно помилялося. Ніч перед останнім стартом корабля Challenger видалася незвично холодною за мірками Флориди. Температура в районі мису Канаверал опустилася до -2°С. Мороз вплинув на властивості вулканізованого ущільнювального матеріалу, який використовували в прискорювачах, зробивши його крихкішим і вразливішим для навантажень. Відомо, що вранці 28 січня кілька інженерів зажадали у керівництва польоту скасування майбутнього запуску з міркувань безпеки, але отримали відмову. Що стосується екіпажу шаттла, то він і зовсім не знав про існування якихось проблем із прискорювачами.
Загибель космоплана справила величезний вплив на подальший розвиток американської космічної програми й мала низку вагомих наслідків. Після катастрофи шатли не літали майже три роки. NASA серйозного посилила норми безпеки та відмовилася від використання крилатих кораблів для виведення на орбіту комерційних вантажів. Було скасовано проєкт із запуску шатлів на полярні орбіти із західного узбережжя США. Багато наукових місій, запуск яких запланували на 1986 рік, вирушили в космос лише через три-чотири роки. Серед них — телескоп Hubble, а також міжпланетні зонди Galileo та Ulysses.
Challenger став непрямим винуватцем іншої великої катастрофи. У твердопаливних прискорювачах кораблів використовували як окислювач перхлорат амонію, який виробляли на заводі PEPCON у штаті Невада. Через тривалу перерву в польотах шатлів на його складах накопичилися великі запаси невикористаного перхлорату. 4 травня 1988 року на заводі почалася сильна пожежа, яка в підсумку призвела до серії вибухів сумарною потужністю в одну кілотонну. Катастрофа призвела до загибелі двох і поранень 372 осіб, а сума завданих збитків склала близько 100 млн доларів.
