Рівно 30 років тому, 25 серпня 1989 року відбулася одна з найцікавіших подій в історії вивчення Сонячної системи. У цей день автоматична станція Voyager 2 здійснила проліт Нептуна. Земний посланець пройшов на висоті лише 4950 км від північного полюса восьмої планети Сонячної системи.
До цього часу дані, зібрані під час візиту Voyager 2, є основою наших знань про Нептун. Знімки станції продемонстрували, що це надзвичайно гарний світ. Завдяки метану, атмосфера планети має характерний синій відтінок, який якнайкраще відповідає її назві. На знімках Voyager 2 добре видно висотні хмари, хмарні пояси, а також величезний вихор розмірами 13 тис. на 6,6 тис. км. За аналогією з Великою Червоною Плямою, його прозвали Великою Темною Плямою.
Нептун зробив чимало сюрпризів. Виявилося, що магнітні полюси планети зміщені приблизно на 45° щодо її географічних полюсів. Результати вимірів «Вояджера-2» допомогли вченим скласти модель внутрішньої будови планети. За їхніми розрахунками, на воднево-гелієву атмосферу припадає від 10% до 20% загальної маси Нептуна. Під газовою оболонкою розташовується мантія, яка складається з метану, аміаку та води. У центрі, швидше за все, знаходиться кам’яно-крижане ядро. Отже, за своєю будовою та фізичними характеристиками планета серйозно відрізняється від газових гігантів на зразок Юпітера та Сатурна.
Вивчивши передані Voyager 2 зображення, вчені виявили п’ять раніше невідомих супутників Нептуна та кілька тьмяних пилових кілець, які оточують планету. Крім того, дослідники знайшли «втрачений» супутник Ларису. Він був вперше помічений ще у 1981 році. Однак тоді астрономи не змогли визначити орбіту супутника та «втратили» його.
Однією з головних «зірок» прольоту став Тритон. Найбільший супутник Нептуна рухається ретроградною орбітою, нахиленою до площини екватора Нептуна. Це говорить про те, що він не сформувався разом із планетою, а в якийсь момент був нею захоплений. Швидше за все, колись він був одним з об’єктів пояса Койпера.
Voyager 2 підтвердив цю теорію. Знімки апарату продемонстрували дивовижний світ, не схожий на жодний інший відомий нам супутник планети. Значна частина поверхні Тритона покрита метановими та азотними льодами. Поблизу екватора супутника знаходяться незвичайні утворення, які нагадують замерзлі озера з терасами на берегах, з висотою сходів до кілометра. Попри надзвичайно низьку температуру поверхні, у Тритона виявилася вкрай розріджена атмосфера. Voyager 2 навіть зумів зазнімкувати азотні хмари.
Але найдивовижнішим виявилося те, що навіть зараз супутник виявляє геологічну активність. Тритон став першим тілом Сонячної системи, на якому були знайдені дієві кріовулкани. На відміну від звичайних вулканів, вони викидають суміш, яка складається з азоту та пилових часток. Характерні темні шлейфи від кріовулканів тягнуться на сотні кілометрів по поверхні супутника. Також на Тритоні існують дуже молоді, за геологічними мірками ділянки, вік яких не перевищує 10 млн років.
До цього дня Voyager 2 залишається єдиним апаратом, який відвідав восьму планету Сонячної системи. Згодом вчені розробили кілька проєктів спеціалізованих місій, призначених за для вивчення Нептуна. На жаль, жоден з них так і не було реалізований.
