Сьогодні виповнюється рівно 15 років від дня однієї з найзначніших подій в історії міжпланетних досліджень. 14 січня 2005 року європейський зонд Huygens здійснив посадку на поверхню Титана — найбільшого супутника планети Сатурн. Досі ця операція залишається найвіддаленішою від Землі, м’якою посадкою на якесь тіло Сонячної системи.
Діаметр Титана складає 5150 км. За розміром він навіть перевищує Меркурій. Ще у середині XX століття астрономи встановили, що він має атмосферу, яка складається з азоту та метану. У 1980 році космічний апарат Voyager 1 здійснив свій проліт супутника. На жаль, зроблені ним знімки не дозволили виявити будь-яких деталей на поверхні Титана: виявилося, що він повністю оповитий непрозорим помаранчевим вуглеводневим серпанком.
Проте Voyager 1 зібрав багато даних, які дозволили визначити основні властивості титаніанської атмосфери. Їхній аналіз показав, що середня температура та тиск на поверхні супутника близькі до «потрійної точки» метану. Це дозволяло припустити, що метан на Титані може виконувати ті ж функції, що й вода на Землі.
Не дивно, що вчені захотіли перевірити це. Така можливість з’явилася після того, як NASA та ESA узгодили проєкт міжпланетної місії Cassini, призначеної для вивчення Сатурна. Конструктори врахували досвід зондів Voyager та оснастили новий апарат радаром, а також інфрачервоним спектрометром, здатним «пробитися» через серпанок, який приховує поверхню Титана. Але все ж таки, головне завдання з вивчення супутника було покладене на посадковий модуль Huygens. Це 319-кілограмовий зонд, оснащений камерами та набором інструментів для досліджень титаніанської атмосфери. Варто зазначити, оскільки конструктори не знали властивості поверхні цього небесного тіла, їм доводилося враховувати найнезвичайніші можливості — наприклад, скомпонувати модуль таким чином, щоб він залишився на плаву у разі посадки в озеро, наповнене рідкими вуглеводнями.
Зонд був запущений у зв’язці з базовим апаратом Cassini восени 1997 року. Через сім років вони досягли Сатурна. 25 грудня 2004 року, Huygens відокремився від Cassini та продовжив самостійний політ. 14 січня 2005 року він увійшов в атмосферу Титана, здійснив аеродинамічне гальмування та м’який спуск на поверхню за допомогою парашутів.
Під час посадки зонд проаналізував безліч проб атмосфери, виміряв швидкість вітру й навіть зумів записати звуки. Побоювання конструкторів не виправдалися: Huygens сів на тверду поверхню. Але зроблені під час зниження знімки, показали складний рельєф із безліччю слідів дії рідини. На переданих зображеннях виявлені формації, які нагадують річища рік та навіть «берегову лінію». А на знімках, безпосередньо з поверхні, видно каміння округлої форми, схоже на гальку.
Зараз ми знаємо, що основні вуглеводневі резервуари Титана зосереджені на околицях його полюсів. Huygens же сів у районі екватора. Вважається, що появи рідини там, мають сезонний характер.
В цілому, Huygens виконав усі покладені на нього завдання. Єдиною «ложкою дьогтю» став прикрий збій у програмному забезпеченні, через який були втрачені половина зроблених знімків. Але навіть з огляду на це успішна посадка зонда, по праву вважається однією з найзнакових космічних подій 21 століття. До цього дня Huygens залишається єдиним апаратом, який передав зображення з поверхні об’єкта поза Головного поясу астероїдів.
