Відразу після заходу або перед сходом Сонця на небі поблизу горизонту (за умови ідеальної видимості та відсутності засвічення) можна побачити характерне свічення, відоме під назвою зодіакальне світло. Воно виникає через розсіювання сонячного випромінювання на мікрочастинках космічного пилу, яке концентруються поблизу екліптики.
Хоча зодіакальне світло саме по собі є досить вивченим феноменом, проте питання про джерело міжпланетного пилу все ще залишається відкритим. Донедавна превалювала гіпотеза, яка стверджує, що він утворюється в основному під час руйнування астероїдів Головного поясу. Проте дані, зібрані зондом Juno, несподівано вказали зовсім на інше тіло Сонячної системи — Марс.
На борту Juno встановлені кілька зоряних датчиків, які використовуються для орієнтації апарата. Фактично вони є камерами, які зазнімкують цільову ділянку неба та потім порівнюють його із зображенням у пам’яті бортового комп’ютера. Після запуску зонда фахівці групи супроводу місії вирішили залучити один із датчиків в експерименті з пошуку раніше невідомих астероїдів та запрограмували його повідомляти про появу в полі зору об’єктів, які не занесені до зоряного каталогу. На них чекав сюрприз: через деякий час камера почала надсилати безліч знімків, які демонстрували невідомі тіла.
Спочатку дослідники навіть припустили, що причиною появи «невпізнаних об’єктів» може стати витік палива. Але в подальшому вони змогли оцінити розміри й швидкість цих об’єктів, а потім стало зрозуміло, що на знімках — фрагменти сонячної батареї самого Juno. Апарат має величезні фотогальванічні панелі, загальна площа яких становить близько 72 м². По суті, вони виступили своєрідними детекторами пилу: коли її частинки зіштовхуються з батареями на швидкості близько 16 тис. км/год, то вибивають з них невеликі уламки, які потім зазнімкуються зоряними датчиками.
Під час подальшого аналізу вчені встановили, що пилова хмара, через яку пройшов Juno, має тороїдальну форму. Його внутрішній край закінчується біля земної орбіти (гравітація нашої планети виступає бар’єром), зовнішній — відразу за орбітою Марса, де поширенню пилу заважає вже Юпітер. Виходячи з цього, дослідники дійшли висновку, що джерелом пилових частинок має бути саме Марс. Комп’ютерне моделювання підтвердило, що варіації спостережної поверхневої яскравості зодіакального світла, корелюють з характеристиками хмари, виявленого Juno.
Вченим поки важко відповісти, як саме пил залишає Червону планету. Вочевидь, існує якийсь поки що не знайдений механізм, який викидає підняті пиловими бурями частинки, в міжпланетний простір.
За матеріалами https://www.jpl.nasa.gov
