Нахил місячної осі становить приблизно 1,54° щодо площини екліптики. Це створює незвичайні, за земними мірками, умови освітлення на його полюсах. Дно найглибших місячних полярних кратерів розташоване у зоні вічної тіні. Водночас найвищі ділянки їхніх валів та деякі центральні піки майже весь час освітлені Сонцем.
Як приклад такого «дуалізму» можна навести представлений знімок, зроблений апаратом LRO. На ньому можна побачити частину валу кратера Шеклтона. Ця 21-кілометрова ударна формація перебуває практично рівно на південному полюсі Місяця. Глибина Шеклтона складає 4,2 км, його дно знаходиться у зоні вічної тіні. В той самий час, на ударному валі кратера розташовані три ділянки, які освітлюються Сонцем протягом понад 90% місячної зими.
Подібні зони вічного світла можуть становити великий інтерес для майбутніх підкорювачів Місяця. Як відомо, на дні багатьох вічно затінених місячних кратерів (зокрема й кратера Шеклтон) містяться великі запаси водяного льоду. Багато фахівців вважають, що саме тут будуть збудовані перші людські поселення на Місяці. Зони ж вічного світла є ідеальним місцем розміщення сонячних електростанцій, які могли б виробляти енергію для подібних поселень. Не виключено, що у майбутньому ці ділянки стануть одним із найцінніших місячних ресурсів.
За матеріалами http://lroc.sese.asu.edu/posts/993
