Уран є однією з найменш вивчених планет Сонячної системи. За всю історію його відвідав лише один земний апарат — Voyager 2, який здійснив проліт поблизу планети на початку 1986 р. Він встановив, що ураніанська атмосфера містить такі речовини, як водень, гелій та метан. Проте точний склад хмар планети так і залишився невідомим.
Міжнародний колектив астрономів вирішив перевірити популярну гіпотезу про те, що хмари у верхніх шарах атмосфери Урана складаються з частинок замерзлого сірководню. Для цього вчені скористалися допомогою спектрографа NIFS (Near-infrared Integral Field Spectrometer), встановленого на 8-метровому телескопі Gemini Nord, розташованому на вершині вулкана гавайського Мауна-Кеа.
NIFS спочатку створювався для вивчення надмасивних чорних дірок. Але дослідники розробили нову методику, яка дозволила застосувати цей прилад на дослідження планетних атмосфер. Вони отримали спектр сонячного світла, відбитого від області, що безпосередньо над основним видимим шаром хмар Урана. Аналіз даних показав характерний спектральний «підпис» сірководню.
Варто відзначити, що виявлення сірководню у верхньому шарі хмар Урана різко контрастує з даними про атмосфери Юпітера та Сатурна, над хмарами яких домінує аміак. Відмінності у складах газових оболонок планет-гігантів важливі розуміння того, як саме вони сформувалися і де проходили їх орбіти. Баланс азоту та сірки (а значить, аміаку та сірководню) визначався температурою атмосфер планет і, отже, їх початковим розташуванням.
За словами вчених, виявлення сірководню в атмосфері Урану є важливим свідченням, яке підтверджує теорію великої міграції планет-гігантів Сонячної системи. Передбачається, що ця подія сталася приблизно 4 млрд років тому. У ході нього чотири найбільші планети перейшли з початкових орбіт, що проходили набагато ближче до один одного і Сонця, на нинішні.
За матеріалами: https://www.gemini.edu
