Дослідники використали дані про температуру та переміщення пилу на Венері, щоб зрозуміти, як змінюються на ній вітри. Вони встановили, що погода на цій планеті достатньо різноманітна і сильно залежить від ландшафту поверхні.
Атмосфера Венери
Венера — наша найближча сусідка, про умови на поверхні якої ми досі знаємо дуже мало. Причиною цього є надзвичайно щільна атмосфера з товстим шаром хмар, через які не видно, що відбувається безпосередньо над поверхнею. Однак нещодавно дослідники з Сорбонни змогли трохи розібратися з тим, що ж відбувається з погодою Венери.
Через густий хмарний покрив науковці дуже мало знають про процеси у нижніх шарах атмосфери планети, але в одному впевнені точно: умови там просто пекельні: висока температура поєднується з не меншим тиском, що не дозволяє земним апаратам довго працювати там.
При цьому високий тиск поєднується із сильними вітрами, що означає, що останні несуть неймовірну за мірками Землі енергію. Щоправда, біля самої поверхні їхня швидкість падає до 1 м/с, що надзвичайно мало у порівнянні із Землею та Марсом.
Пил та температура
Нове дослідження венеріанської погоди базується на глобальному вимірюванні лише двох параметрів: температури та концентрації пилу, які вдалося виміряти на Венері. Однак їх виявилося достатньо, щоб відтворити глобальну картину тамтешньої погоди.
Зокрема, цілком логічно виявилося, що одним із домінантних процесів є переміщення газів між освітленою та тіньовою сторонами планети, що зовсім не дивно з огляду на те, що обертається вона надзвичайно повільно. Доба на Венері становить 117 земних днів. Тож різні її боки встигають нагрітися й охолонути та нагрітися, і тому перерозподіл тепла очікувано високий.
Значно цікавішим стало відкриття, що різний рельєф по-різному взаємодіє з атмосферою. Особливо це стосується відмінностей між низинами та височинами. У тропіках спостерігається дуже чіткий «добовий зсув», що означає, що вітри дмуть по-різному, залежно від того, день чи ніч на певній частині планети. Опівдні вітри дмуть угору по схилу (на технічному жаргоні це називається «анабатичним») через нагрівання землі під ними, підштовхуючи її вгору. Однак вночі цей процес змінюється на протилежний, оскільки інфрачервоне охолодження поверхонь призводить до охолодження повітря, спричиняючи вітри, що спускаються по схилу, відомі як «катабатичні».
Ці процеси безпосередньо впливають на температуру поверхні, оскільки катабатичні вітри змушують повітря, що тече вниз, стискатися, тим самим нагріваючи його та протидіючи інфрачервоному охолодженню з поверхні в процесі, який називається «адіабатичне потепління». По суті, вітри в горах підтримують стабільну температуру — з коливанням менше 1 К між нічним та денним циклами. Це дуже мало у порівнянні з 4 К, що є нормою для «низовин», які не мають такого ж охолоджувального ефекту.
Науковці сподіваються, що в майбутньому їм вдасться отримати значно більше даних для побудови моделі погоди на Венері. Адже в найближчі 10 років туди має вирушити апарат DaVINCI. Він має вперше за кілька десятиліть здійснити спуск в атмосфері планети.
Джерело phys.org
