Найяскравіша червона зоря нічного неба періодично стає трохи витягнутою, а потім знову круглішою. Радіоастрономи пов’язали ці зміни з положенням компаньйона, що обертається всередині її розрідженої атмосфери. Поки це найвагоміший аргумент на користь того, що надгігант Бетельгейзе із сузір’я Оріона має пару. Та сама гіпотеза пояснила б, чому його блиск коливається одразу у двох ритмах.
Компаньйон
Супутню зорю назвали Сіварха (Siwarha) або Бетельгейзе B, і вона обертається на відстані близько 2,3 радіуса Бетельгейзе. Тобто вона проходить крізь протяжну атмосферу надгіганта, а не поза нею. Якби Бетельгейзе опинилася на місці Сонця, її поверхня сягнула б приблизно пояса астероїдів, а Сіварха рухалася б десь між орбітами Юпітера і Сатурна.
Як пише Universe Today, зовнішні шари Бетельгейзе настільки розріджені, що в земній лабораторії такий газ назвали б вакуумом. Проте навіть цього середовища вистачає, щоб компаньйон збурював його на своєму шляху.
Сіварха належить до молодих жовтих зір, у ядрі яких ще не почався стабільний термоядерний синтез водню. Побачити її напряму надзвичайно складно. Тому частина астрономів сумнівалася, що компаньйон існує.
Зміни форми і рух компаньйона
Нові дані отримали за допомогою Дуже великої антенної решітки (VLA) у США та Атакамської великої міліметрової/субміліметрової решітки (ALMA) у Чилі. З 2021 по 2026 рік астрономи спостерігали Бетельгейзе на семи частотах і змогли розгледіти її диск, а не точку. Результати опубліковано в рецензованому журналі The Astronomical Journal.
Диск виявився трохи витягнутим, хоча найкоротший його поперечник менший за найдовший щонайбільше на десяту частину. Як ідеться в пресрелізі Національної радіоастрономічної обсерваторії США, Лінн Метьюз з Обсерваторії Гейстек Массачусетського технологічного інституту пояснює переконливість результату поєднанням даних обох радіотелескопів.
Форма при цьому не постійна. Бетельгейзе найбільш витягнута тоді, коли Сіварха, за розрахунками, перебуває на найбільшій видимій відстані від неї, і найбільш кругла, коли компаньйон проходить перед зорею або за нею.
Найпростіше пояснення полягає в тому, що гравітація Сівархи і її рух крізь газ витягують атмосферу надгіганта вздовж лінії між двома зорями. Коли компаньйон видно збоку, цей виступ лежить поперек променя зору і помітний на знімках. А коли Сіварха попереду чи позаду, виступ спрямований до Землі або від неї, і диск здається круглим.
Ті самі спостереження показали, що атмосфера Бетельгейзе знову прогрілася. У 2019 році, напередодні Великого затемнення, коли зоря помітно потьмяніла, температура її зовнішніх шарів упала до рекордно низьких значень. Тепер на відстані близько 2,7 радіуса зорі газ має температуру приблизно 3500 кельвінів, а ближче до поверхні вона опускається до 2200.
Два ритми блиску
Бетельгейзе пульсує з періодом близько 425 днів, а поверх цього накладається довший цикл тривалістю приблизно 5,9 року. Саме він збігається зі зміною форми атмосфери та з імовірним орбітальним періодом Сівархи. Тож частину коливань яскравості й температури, ймовірно, спричиняє не сам надгігант, а його компаньйон.
Остаточно підтвердити існування Сівархи поки не вдається, адже в радіодіапазоні вона надто слабка, щоб побачити її безпосередньо. Щоб перевірити зв’язок між формою надгіганта і рухом компаньйона, потрібні нові спостереження на тих самих радіотелескопах, які охоплять більшу частину орбіти.
