Команда австралійських учених, можливо, змогла розгадати давню загадку, пов’язану з походженням води на Землі. Вони дійшли висновку, що одним з її основних джерел є наше Сонце.
У порівнянні з іншими кам’янистими планетами Сонячної системи, на Землі багато води. Понад 70% її поверхні займають океани. Крім того, вважається, що мантія Землі також містить величезні запаси H2O. Завдяки такій багатій гідросфері на нашій планеті виникло життя.
Не дивно, що питання про походження земної води є предметом давніх наукових дискусій. Згідно з існуючою теорією, вона була занесена на Землю на пізніх стадіях формування планети астероїдами класу С. Однак результати ізотопного аналізу показали, що вода, що міститься в їхньому складі, відрізняється від земної. Отже, у Сонячній системі мав бути ще один великий «постачальник» води.
Сонячний вітер як джерело води
У процесі свого дослідження австралійські вчені дійшли висновку, що джерелом неврахованої води на Землі є Сонце, а точніше — сонячний вітер, який в основному складається з іонів водню. Він здатний утворювати воду під час взаємодії з крихітними частинками пилу. Надалі ця більш «легка» (за ізотопним складом) вода доповнювала її запаси на нашій планеті.
Такого висновку вчені дійшли в результаті аналізу крихітних частинок речовини навколоземного астероїда Ітокава (25143 Ітокава). У 2005 році його відвідав японський зонд Hayabusa. Він взяв зразок малого тіла, а потім повернув його на Землю. Подальше дослідження показало, що кожен кубічний метр породи верхнього шару Ітокави в середньому містить приблизно 20 л води.
На думку дослідників, відкриття важливе не тільки з точки зору розуміння еволюції Землі. Подібні процеси утворення рідини в поверхневому шарі мали б відбуватися і на інших не атмосферних тілах Сонячної системи. А це означає, що майбутні завойовники космосу зможуть добувати воду і використовувати її для своїх потреб.
Раніше ми писали про те, як астрономи розкрили механізм втрати води Марсом, а також змогли знайти воду в давній галактиці, яка існувала всього через 780 мільйонів років після Великого вибуху.
За матеріалами https://phys.org
