Коли випромінювання від нейтронної зорі проходить крізь міжзоряну плазму, вона мерехтить. Вчені дослідили це явище для пульсара J1603-7202 і багато чого дізналися про нього та космос навколо.
Вчені досліджують мерехтіння пульсара
Пульсари — це рештки вибуху наднової, які випромінюють переважно у радіодіапазоні. Їхній сигнал має періодичний характер. Але коли на його шляху трапляється хмара міжзоряної плазми, радіохвилі взаємодіють із нею і виникає інтерференційна картина з окремих смуг інтенсивного випромінювання.
Оскільки й Земля, і плазма, і сам пульсар рухаються, то інтерференційна картина змінюється. Спостерігається щось схоже на мерехтіння пульсара. Якщо обробити сигнал за допомогою програми, можна отримати дивовижні картини у формі парабол. Вони називаються сцинтиляційними дугами.
Саме їх вчені вирішили дослідити для пульсара J1603-7202. З 2006 року для нього спостерігається значне розсіювання сигналу в міжзоряній плазмі. При цьому джерела цієї речовини й навіть відстані до неї вчені точно не знали.
Результати дослідження
Особливістю пульсара J1603-7202 є те, що він обертається у парі з іншим об’єктом, яким, судячи з усього, є білий карлик. Через це зміни у його сцинтиляційних смугах викликаються не тільки рухом плазми, але й рухом самої нейтронної зорі орбітою.
При цьому параметрів цієї орбіти ми не знаємо, оскільки пульсар по диску зорі не проходить. Але швидкість руху у хмарі плазми постійна. А рух Землі орбітою неважко врахувати. Тож усі зміни у сцинтиляційних дугах мають бути викликані тим, що пульсар рухається орбітою і його швидкість змінюється.
Виходячи з цього, неважко вирахувати й орбіту нейтронної зорі, й те, де ж насправді знаходиться плазма, яка викликає мерехтіння пульсара. Виявилося, що відстань до неї становить три чверті від відстані до самого об’єкта. Зорі у вказаній області простору не виявлені, тож що саме є джерелом цієї речовини, залишилося загадкою.
Рідкісний білий карлик
Зате вчені багато змогли дізнатися про компаньйона J1603-7202. Судячи з усього, вони з ним перебувають на майже круговій орбіті. Виходячи з цього, була вирахувана його маса. Вона становить приблизно половину від маси Сонця.
З цього вчені зробили висновок, що це не звичайний гелієвий, а більш рідкісний киснево-вуглецевий білий карлик. У таких об’єктів зустрічається дуже цікавий механізм перетворення на інші об’єкти. А в парі з нейтронною зорею вони зустрічаються взагалі надзвичайно рідко.
За матеріалами Рhys.org
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
