У сучасному світі глобальна система передачі інформації побудована навколо супутникових мегасузір’їв. Однак фахівці кажуть, що ця система — картковий будиночок, який може розвалитися через лише одну подію і надовго поховати космічні амбіції людства.
Мегасузір’я
Сара Тіль, спочатку докторантка Університету Британської Колумбії, а зараз — у Принстоні, та її співавтори нещодавно виступили у ролі Кассандри, передбачаючи чергову велику катастрофу, яка чекає на людство. Об’єктом її досліджень, які вилилися у статтю, вже опубліковану на arXiv, стали мегасузір’я супутників на земній орбіті.
Ці системи, що складаються із сотень і тисяч апаратів, стали основою сучасного бездротового інтернету. Теоретично їх треба так багато саме для того, щоб навіть при пошкодженні частини з них ви завжди могли переслати гігабайти інформації на інший кінець світу.
Проте науковці кажуть, що насправді все це — картковий будиночок, готовий посипатися від одного серйозного інциденту. Бо орбіта заповнена ними настільки щільно, що зближення космічних апаратів менше, ніж на кілометр відбуваються в середньому кожні 22 с. Навіть два супутники Starlink зустрічаються на орбіті кожні 11 хв. У середньому апаратам SpaceX доводиться робити 41 корекцію курсу на рік просто для того, аби уникнути зіткнення.
Сонячний спалах
І можна було б навіть сказати, що все так і задумано, що сучасні технології мають працювати в умовах постійного контролю з боку автоматики. Але є одна подія, з якою розробники систем нічого зробити не можуть — спалахи на Сонці. Вони відбуваються постійно і вже загрожують супутниковим системам, але фізики кажуть, що все, з чим ми мали справу досі, — дрібниця у порівнянні із тим, що може бути.
Сонячний спалах загрожує супутникам двома шляхами: тим, що примушує атмосферу Землі розпушуватися, і безпосереднім впливом заряджених частинок на електроніку. І якщо перший із них призводить до того, що космічні апарати починають гальмувати через підвищене тертя і, зрештою, падають на Землю, то другий робить їх просто некерованими.
І навіть у писемній історії була подія Керінгтона 1859 року, коли наведені спалахом струми спостерігалися безпосередньо на Землі, а геологічні знахідки свідчать, що в минулому бували й значно гірші речі.
Синдром Кесслера
Власне, повна втрата супутниками керування — це не просто колапс системи комунікації. Вона веде до здійснення старого страху про синдром Кесслера. Саме таку назву отримала гіпотетична ситуація. коли зіткнення двох супутників утворює уламки, які пошкоджують інші космічні апарати, а потім ще і ще, аж поки орбіта не стане занадто небезпечним місцем, щоб туди літати.
У 2018 році, ще до ери мегасузір’їв вчені передбачали, що в разі виходу з ладу усіх супутників на орбіті чекати на перше зіткнення доведеться 121 добу. Зараз же цей час оцінюється лише у 2,8 доби й, цілком можливо, фатальне зіткнення, що розпочне синдром Кесслера, відбудеться вже у перші 24 години після того, як сонячний спалах виведе з ладу супутники.
За матеріалами phys.org
