Ще недавно астрономи вважали, що Місяць відносно статичний і потрібні сотні тисяч, а то й мільйони років, щоб на його поверхні відбулися якісь видимі зміни. Проте знімки апарата LRO показали, що це не так. За час місії фахівцям вдалося ідентифікувати понад 200 нових ударних кратерів. Їхній діаметр становить від кількох метрів до 43 метрів.
Нові кратери виділяються завдяки навколишнім темним та світлим зонам. Вважається, що чорні зони утворені з порід, викинутих з місячних глибин. Світліша речовина викинута з меншої глибини. Вона має більше альбедо і тому яскравіша за поверхню, що її оточує.
Ще одним важливим фактором, що впливає на місячну поверхню, є вторинні сліди (т.зв. плями), залишені найбільшими уламками, викинутими під час утворення кратерів. Загалом на знімках LRO ідентифіковано вже понад 47 тис. плям. Вивчивши їхній характер, фахівці підрахували, що середня швидкість тіл, що падають на Місяць, становить 16 км/c. Деякі кратери оточені променями. Передбачається, що це сліди, залишені розплавленою речовиною, що рухалася паралельно місячної поверхні та обурила верхній шар реголіту.
Виходячи з цих даних, фахівці оцінили швидкість кратероутворення на Місяці. Виявилося, що вона набагато вища, ніж передбачалася раніше. За розрахунками фахівців, потрібно 81 тис. років, щоб на 99% перемішати верхній шар місячного реголіту. Ця цифра на два порядки менша за попередні оцінки.
Дані про швидкість кратероутворення на Місяці є важливими з кількох причин. По-перше, планетологи визначають вік ділянок поверхні небесних тіл за кількістю ударних кратерів. Чим їх більше, тим відповідно давніший цей регіон, і навпаки. Якщо нові кратери на Місяці з’являються швидше, ніж вважалося, вченим доведеться переглянути вік багатьох геологічних формацій. По-друге, отримані дані стануть у нагоді при проєктуванні місячних поселень. І нарешті, все це означає, що сліди, залишені людьми на Місяці, зникнуть не за мільйони, а лише за десятки тисяч років.
За матеріалами http://lroc.sese.asu.edu
