У 1980 р. апарат Voyager 1 здійснив проліт Сатурна, тим самим завершивши свою основну місію. Незабаром після цього відомий вчений і популяризатор науки Карл Саган (Carl Sagan) звернувся до NASA із пропозицією розгорнути камери апарату у бік Сонця, щоб зробити прощальний знімок Землі. Він визнавав, що таке фото не матиме наукового значення. На думку Сагана, цінність знімка полягала б в іншому: побачивши Землю здалеку, людство зуміло б краще усвідомити наше місце у Всесвіті та всю крихкість рідної планети.
Попри підтримку багатьох рядових співробітників, спочатку аерокосмічна адміністрація виступила проти пропозиції вченого, мотивувавши це тим, що з позиції зонда наша планета буде надто близько до Сонця, і така зйомка може пошкодити бортові камери. Потрібно було чимало років, перш ніж Сагану вдалося переконати керівництво NASA. Зрештою, після прольоту Сатурна Voyager 1 не мав інших цілей для фотографування, отже берегти його оптику не було сенсу.
Підготовка до знімання почалася в 1989 р. На те, щоб активувати вимкнені майже десятиліття тому камери та провести калібрування всіх приладів, знадобилося кілька місяців. Нарешті, 14 лютого 1990 р. Voyager 1 розгорнувся і розпочав зйомку Сонячної системи. У цей момент його відхилення від площини екліптики становило 32 °, а відстань до Землі – приблизно 6 млрд км. Передача отриманої інформації зайняла близько пів року.
На одному зі знімків виявилася невелика світла точка, що займає 0,12 пікселя. Це наша планета. Знімок отримав назву Pale Blue Dot (блідо-блакитна точка) і нині вважається однією з найвідоміших астрофотографій всіх часів.
На честь 30-річчя історичної зйомки NASA опублікувала оновлену версію зображення, отриману після повторної обробки даних Voyager 1 із використанням сучасних програмних засобів та методів. Світла смуга, в центрі якої знаходиться Земля – так званий дифракційний промінь, що виник через розсіювання сонячного світла в оптиці камери у зв’язку з малим кутом між об’єктом знімання та Сонцем.
Загалом Voygaer 1 зробив близько 60 прощальних знімків Сонячної системи, що утворили т.зв. «сімейний портрет». Крім Землі, на нього потрапили Венера, Юпітер, Сатурн, Уран та Нептун. Меркурій знаходився надто близько до світила, що не дозволило його сфотографувати, а Марс «загубився» у відблисках сонячного світла, що переломився в оптиці. Плутон виявився занадто тьмяним, щоб його можна було розрізнити на отриманих зображеннях (попри те, що незадовго до цього він пройшов найближчу до Сонця точку своєї орбіти).
За матеріалами https://www.jpl.nasa.gov