Уран має супутникове сімейство, що складається з 27 відомих супутників. Серед них особливо виділяються п’ять великих місяців (Титанія, Оберон, Аріель, Умбріель, Міранда), що мають кулясту форму. Їхні знімки з близької відстані вдалося зробити лише 1986 року космічному апарату Voyager 2, тому знання астрономів про ці тіла містять безліч прогалин. Але, як виявилося, навіть дистанційні спостереження можуть пролити світло на деякі особливості їхньої будови.
У журналі Astronomy & Astrophysics нещодавно була опублікована стаття про несподіване відкриття, зроблене колективом німецьких учених. Цікаво, що початковою метою їхніх досліджень були зовсім не супутники Урана. Астрономи вивчали вплив яскравих інфрачервоних джерел на детектор камери PACS, встановленої на космічному телескопі Herschel. Для цього вони вибрали знімки, на яких був зображений Уран. Надалі вчені звернули увагу, що телескопу також вдалося зареєструвати інфрачервоне випромінювання від п’яти супутників планети. Зацікавившись, вони провели детальніший аналіз наявних даних.
Дослідження показало, що найбільші супутники найлегшого гіганта напрочуд добре утримують тепло та порівняно повільно остигають. За словами астрономів, у цьому плані вони схожі з карликовими планетами на кшталт Плутона та Хаумеа (134340 Pluto, 136108 Haumea), що мають шорсткуваті крижані поверхні.
Що стосується зовнішніх супутників Урана, більшість з яких рухаються по ретроградних орбітах, то їхні характеристики серйозно відрізняються та нагадують невеликі транснептунові об’єкти. На думку вчених, це підтверджує припущення, що вони сформувалися не разом із планетою, а в якийсь момент були захоплені її гравітацією.
За матеріалами https://www.mpia.de
