Представлені зображення були зроблені апаратом LRO, що розташований на селеноцентричній орбіті. На них зображена ділянка місячної поверхні в районі кратера Груйтуйзен. У минулому цей регіон був центром вулканічної активності. Наочним нагадуванням про цю епоху є масиви Mons Gruithuisen Gamma та Mons Gruithuisen Delta.
Ці масиви являють собою вулканічні куполи. Діаметр першого становить майже 20 км, його висота досягає 1500 метрів. Діаметр другого вулкана — 27 км, висота — 1800 м.
Такі формації виникають у результаті виходу в’язкої лави, що містить велику кількість кремнію. На відміну від більш рухомої базальтової лави, яка легко розтікається і затоплює навколишню місцевість (саме так утворилися знамениті місячні моря), кремнієва часто застигає в жерлі вулкана ще до завершення виверження, тим самим припиняючи його. Закоркований лавою вулкан здувається, що з часом призводить до утворення купола. Під час наступного виверження він може вибухнути.
Земні вулкани, що викидають кремнієву лаву, зазвичай пов’язані з двома ключовими компонентами: водою та тектонікою плит. Саме тому більшість із них є частиною Тихоокеанського вогняного кільця.
Оскільки на Місяці немає ані тектоніки плит, ані води, це породжує закономірне питання про механізм формування Mons Gruithuisen Gamma, Mons Gruithuisen Delta й інших аналогічних куполів. Є кілька теорій, що пояснюють цей процес, але їхня перевірка вимагає відправлення автоматичного апарата з метою вивчення цього регіону та доставлення проб ґрунту на Землю. Подібну місію NASA планує організувати 2025 року.
За матеріалами: https://www.lroc.asu.edu
