Сергій Веретюк, керівник Інжинірингової школи Noosphere
Перше вересня — чудова нагода поміркувати про роль знань у нашому житті. Їхнє офіційне вшанування вже багато років є хронологічною позначкою старту навчального процесу в школах і вишах. При цьому знання як об’єкт не включають до сьогоднішнього порядку денного.
Криза ставлення до знань
Відправною точкою в міркуваннях подібного роду може служити той факт, що людина розумна завжди цікавилася, як влаштований світ. Очевидно, що нескінченне розмаїття явищ природи описується певним кінцевим набором первинних сутностей і відносинами між ними. І результатом пізнання (спостереження/споглядання) цих сутностей є знання — будівельний матеріал, з якого ми створюємо картину світу.
Сучасний дискурс про знання штучно зведений до роздумів навколо «корисності» — активно культивується думка, що важливі ті уміння, які приносять вигоду, тобто прибуток. «Прагматизм захопив світ», — говорить Ігор Ханін, вказуючи, що не все має вимірюватися актуальністю, грошима, ефективністю, прибутковістю, і що ми не помічаємо справді важливих речей. Італійський філософ Нуччо Ордіне у своєму маніфесті «Корисність безкорисного» стверджує, що «знання, які вважаються марними (не приносять прибутку), є основоположними для людства». Тобто ми непомітно самі для себе поволі припиняємо помічати важливе, ми сліпнемо.
Микола Коперник, Ісаак Ньютон, Дмитро Менделєєв, Джеймс Максвелл, Альберт Ейнштейн, Нільс Бор, Володимир Вернадський та інші не керувалися прагматизмом; з точки зору сучасників, досягнення цих вчених були абсолютно марними, вони не давали прибутку і не вирішували актуальних завдань бізнесу. Але ці масштабні відкриття, внески у скарбничку світової науки дозволили зробити дещо більше. Вони змітали сакральні теорії, догми, стереотипи, змінювали кордони держав. А значить — знання і наука набули характеру планетарного явища: вони не можуть бути закупорені десь в одному місці й не проявити себе в іншому. Геній Вернадського зміг вказати на це явище — на ноосферу як вищий ступінь організації людського розуму. Накопичення знань провокувало культурні та світоглядні трансформації, приводило в рух цілі континенти. Епоха Відродження, Новий час, промислові революції — віхи, які обумовлені освітою і прогресом насамперед науки. Кожне відкриття зробило прорив у нашому розумінні світоустрою — те, що ми спостерігали, ми могли усвідомити, пізнати й описати. Картина світу стрімко розширювалася — місця для «незрозумілого», «надприродного» ставало все менше, наші наукові горизонти досягли масштабів макро- і мікросвіту — інструменти людства сьогодні здатні досліджувати Всесвіт у діапазоні від 10-32 до 1026 м. І все це завдяки так званим марним знанням. У цьому світлі очевидною стає криза нашого ставлення до знань — у колективній свідомості це поняття зводиться до необхідності отримати формальну освіту, досвід і практику, тим самим нівелюється і розмивається базова місія знань як планетарного інструменту для гармонійного розвитку людства та природи.
Криза ставлення до знань, вочевидь, криється у спотворенні системи цінностей, куди не вписуються чисті знання і безумовна наука. Система координат, у якій і «корисні», й «непотрібні» знання будуть рівноцінними, має містити правильні культурні орієнтири, де робитиметься акцент не лише на життєвий прагматизм (як життєву необхідність), а й на наше ставлення до майбутнього природи й людини.
Знання та інформаційне суспільство
Особливістю нашого часу є масове використання цифрових технологій, у результаті чого спостерігаємо трансформацію суспільних відносин і становлення інформаційного суспільства, для якого характерним є зміщення базової осі взаємодії «людина — природа» і «людина — людина» на «людина — інформація». Сучасні засоби обробки даних дозволяють використовувати інформаційні моделі як аналоги елементів реального світу. Оцифрування як відображення об’єктивної реальності стає опосередкованим предметом дослідження. Тим самим зруйнувалася вікова практика безпосереднього контакту об’єкта і дослідника.
Макс Поляков та Ігор Ханін відзначають, що «поява інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) деформувала інформаційні практики, порушивши єдність і гармонію між процесами обробки та застосування даних, які складалися віками».
Важливою особливістю інформаційного суспільства є той факт, що знання доступні абсолютно всім — вони на відстані одного пошукового запиту.
На початку минулого століття Вернадський відзначає зростання динаміки наукової творчості, в середині XX століття фон Нейман пророкує настання моменту часу, коли людські знання вже не встигатимуть за розвитком технології, на початку XXI століття Курцвейл популяризує модель технологічної сингулярності — точки в часі, коли накопичені знання і технології не будуть доступні людському розуму.
Здавалося б, наявність «прискорювачів» на кшталт ІКТ, зростання накопичених знань та їхня доступність повинні визначити прискорення наукового прогресу, проте явних проривів у світорозумінні ми не спостерігаємо. Тобто обсяг знань зростає, але це не веде до кроків вперед — ми тупцюємо на місці — «інформаційна бульбашка» збільшується. Споглядаємо свого роду картину інфляції, коли умовна питома одиниця знання з часом втрачає свою значущість і цінність. Інфляція знань як явище на індивідуальному рівні проявляється у втраті актуальності набутого — те, що вважалося цінною навичкою/ практикою вчора, сьогодні вже марно. Відзначимо, що у цього явища є і позитивна риса, а саме — у формуванні зовнішнього запиту на постійне оновлення індивідуальних знань — longlife learning — навчання впродовж життя. Але в глобальному масштабі ми просто починаємо швидше бігти на місці. Мераб Мамардашвілі пропонує вихід із ситуації в «деструкції-реконструкції розуміння» — свого роду ревізії онтологічних основ нашого сприйняття світу. А це вельми непроста вправа! У цьому контексті надзвичайно зростає роль окремої особистості, оскільки ревізія, перегляд, перебудова, реформування однозначно вимагають не лише видатних морально-вольових якостей, а й здатності протистояти сакралізованим догмам і стереотипам як у науці, так і в соціумі, культурі, бізнесі.
Інжиніринг слід розуміти в широкому сенсі як свідому діяльність, спрямовану на досягнення конкретних результатів. Інжинірингова школа — не просто місце проєктної діяльності для молоді, це організована мережа для обміну знаннями, майданчик для наукової та інженерної творчості.
Сьогодні зростає необхідність у пошуку нових форматів отримання адекватних знань. Інерційність і неповороткість як традиційної системи освіти, так і академічної науки не сприяє ефективному розв’язанню цього завдання. Синергія бізнесу, науки та освіти в межах Інжинірингової школи формує саме той необхідний місток між практичною та теоретичною стороною справи, дозволяє трансформувати наукові знання в прикладну площину.
Найважливішим нашим завданням є організація проєктної діяльності для студентів. І тут ми говоримо про projectus, що в перекладі з латини — «кинутий вперед»; у цьому контексті проєктна діяльність являє собою школу життя, де може проявити себе молодь. Такий підхід, на наш погляд — єдино правильний для пошуку і підтримки rock stars, які готові та здатні проявити свою пасіонарність* і мають стати провідниками згаданих вище трансформацій.
Крім того, Інжинірингова школа Noosphere — це:
– територія творчої свободи, свободи мислення — ми переконані, що лише вільні особистості здатні трансформувати світ, об’єднувати й об’єднуватися навколо ідеї;
– точка зростання інновацій, здатних змінити світ;
– майданчик для популяризації інноваційної практики, науки, знань та інженерної справи;
Діяльність Інжинірингової школи Noosphere пов’язана зі знаннями. Ми їх цінуємо, поважаємо і готові примножувати.
* Пасіонарність (від фр. passionner — «захоплювати, порушувати, розпалювати пристрасть») — це непереборне внутрішнє прагнення до діяльності, спрямованої на зміну свого життя, оточення, статус-кво.
