Слово «протистояння» має багато значень, і в застосуванні до небесних тіл воно звучить дещо дивно, хоч у лексиконі астрономів закріпилося дуже давно. Запозичили вони його, звісно, в астрологів, які малювали «натальні карти» й називали так взаємне розташування планет у протилежних зодіакальних знаках (наприклад, у Рибах і Діві). Причому обов’язково треба було вказувати, яка планета якій протистоїть. Таким чином, у протистоянні могли брати участь і Місяць, і Венера з Меркурієм.
Схема Сонячної системи. Джерело: wikipedia.org
Астрономи використовують цей термін у вужчому сенсі. Вони додають до нього назву лише однієї планети, маючи при цьому на думці її протистояння СОНЦЮ.
Чому саме ця планетна конфігурація має таке значення в астрономії? Сонце є не лише найяскравішим небесним об’єктом, але й наймасивнішим тілом Сонячної системи (середньовічні астрологи цього не знали), що містить 99,8% її загальної маси. Великі планети обертаються навколо нього приблизно в одній площині, тому наземним спостерігачам здається, що вони не сильно відхиляються від екліптики — проєкції земної орбіти на небесну сферу. Чим далі від Сонця знаходиться планета, тим менша її лінійна швидкість, і відповідно тим менша кутова швидкість обертання уявної прямої, що сполучає сонячний і планетний центри.
Всі планети з великою піввіссю орбіти, більшою за земну (остання використовується в астрономії як міра довжини та називається астрономічною одиницею), рухаються по своїх траєкторіях повільніше за Землю. Таких планет у Сонячній системі переважна більшість — від Марсу до Нептуну. Неважко зрозуміти, що час від часу наша Земля опинятиметься поблизу від їхніх радіус-векторів — тих самих уявних прямих, що сполучає їх із центром Сонця. Такі зближення й отримали назву протистоянь або ж опозицій: зрозуміло, що планету в цей момент буде видно біля точки екліптики, протилежної тій, де знаходитиметься наше денне світило.
Зовнішня планета в протистоянні. Джерело: wikipedia.org
Згідно з сучасним визначенням, протистояння настає в момент, коли різниця у прямому схиленні центрів Сонця та об’єкта дорівнює 12 годинам (причому цей об’єкт не мусить бути планетою — визначення справедливе також для Місяця, комет, астероїдів і т.п.). За пару тижнів до цього моменту починається і приблизно два тижні після нього триває період найкращих умов для спостережень планети: вона сходить при заході Сонця, заходить на світанку та кульмінує приблизно опівночі. Причому з простих геометричних міркувань зрозуміло, що відстань до об’єкту в такий момент буде близька до мінімально можливої в дану епоху, оскільки його віддаленість від Землі дорівнюватиме відстані від Сонця мінус радіус земної орбіти.
«Ловити» власне момент протистояння має сенс тоді, коли воно відбувається максимально близько до протисонячної точки: в цей час деякі планети демонструють різке зростання відбивних властивостей поверхні та хмарного покриву (так званий ефект опозиції). Втім, яким би «різким» воно не було, зареєструвати його можна лише за допомогою спеціальних чутливих приладів. Особливе місце тут займає Місяць — у його протистояннях поблизу екліптики спостерігаються місячні затемнення. В усі інші протистояння має місце звичайна повня.
Зображення Юпітеру, отримане телескопом Hubble 25 серпня 2020 року. Джерело: NASA, ESA, A. Simon (Goddard Space Flight Center), and M. H. Wong (University of California, Berkeley) and the OPAL team.
В ніч з 19 на 20 серпня поточного року в протистоянні опиниться Юпітер. Його буде видно в сузір’ї Козерога приблизно в градусі південніше екліптики. Відстань до газового гіганта складе 4,013 а.о. (600,3 млн км), його блиск досягне -2,7 зоряної величини. Днем раніше недалеко від нього пройде повний Місяць. У 16° західніше (правіше) Юпітера на небі знаходитиметься помітно слабший Сатурн — його протистояння відбулося 2 серпня.
