Для вивчення внутрішньої будови планет-гигантів учені зазвичай використовують дані про їхні гравитаційні поля, які збирають космічні апарати. На жаль, збурення від центральної частини (ядра) подібних небесних тіл досить слабкі, що серйозно обмежує точність вимірювань.
Кільця Сатурну. Джерело: NASA/JPL-Caltech/Space Science Institute
Щоб обійти цю проблему, команда американських дослідників обрала інший шлях. Вони проаналізували архів спостережень за кільцем C, що проводилися в рамках місії Cassini. Справа в тому, що коливання гравітаційного поля Сатурну можуть створювати в його кільцях хвилі густини. Це дозволяє використовувати їх у якості своєрідного сейсмографа, що дає можливість зазирнути в надра планети.
Результати дослідження піднесли кілька сюрпризів. Раніше вважалося, що Сатурн має відносно невелике тверде ядро, оточене воднево-гелієвої оболонкою. Однак, об’єднавши гравіметричні дані з вимірами кільця C, астрономи дійшли висновку, що радіус ядра становить біля 60% від радіуса планети. Це приблизно на 40% більше попередніх оцінок.
Внутрішня будова Сатурну. Джерело: Caltech, R. Hurt/IPAC
Іншою несподіванкою стало те, що в надрах планети, ймовірно, не існує чіткої межі, яка б відділяла ядро від зовнішнього оточення. Саме ж по собі ядро є достатньо «пухким». Його загальна маса оцінюється у 55,1 земних, 17,4 з яких припадає на кам’янисті породи та лід, залишок — на водень і гелій.
За матеріалами: https://phys.org
