Науковці намагалися з’ясувати, чому в космосі спостерігається значно менше сірки, ніж очікувалося. Вони припустили, що причина цього у тому, що вона перебуває у складі молекулярних хмар у вигляді кількох різних форм, які весь час перетворюються одна на одну.
Загадка сірки в космосі
Міжнародна група дослідників нещодавно опублікувала в журналі Nature дослідження, в якому спробувала розгадати стару астрономічну загадку. Вона стосується того факту, що у Всесвіті, й зокрема у молекулярних хмарах, з яких потім утворюються зорі, сірки значно менше, ніж мало б бути.
На Землі та на інших планетах Сонячної системи сірки вистачає. Кислотні дощі, гіпсові відкладення та вулкани на Іо є тому свідченням. Загалом оцінюється, що вона має бути десятим за розповсюдженістю елементом у Всесвіті.
То чому ж у молекулярних хмарах, з яких усе і має починатися, спостерігається на три порядки менше сірки, ніж мало б бути? Науковці вважають, що у цьому разі «не спостерігається» не означає «немає». Цілком можливо, що ми цього елемента просто не бачимо.
Форми сірки
Річ у тім, як науковці визначають присутність тієї чи іншої речовини у складі астрономічних об’єктів. Це робиться завдяки спектрометрії. А вона полягає в тому, що молекули конкретної форми залишають сліди, які видно у розкладеному у «веселку» світлі.
Тобто наша здатність побачити сірку впирається у знання того, в якій формі вона перебуває. І у новому дослідженні вчені припустили, що вона може існувати у двох формах: октасульфурної корони, що являє собою групу з восьми атомів сірки, сконфігурованих у кільцеподібні корони, та полісульфанів, ланцюгів атомів сірки, пов’язаних воднем.
Ці молекули можуть утворюватися на крижаних пилових зернах, фіксуючи сірку у твердих формах. Виявити їх там не так вже і просто. До того ж одна форма весь час перетворюється на іншу. І в таких умовах навіть за допомогою такого потужного інструмента, як спектрограф космічного телескопа James Webb, виявити її не так вже і просто.
За матеріалами phys.org
