У Сатурна значно більше супутників, ніж у Юпітера. Однак якщо говорити про найбільші з них — ті, що за розмірами можна порівняти з планетами, — то картина виявляється майже протилежною. І нещодавно науковці висунули припущення, чому так відбувається.
Супутники Юпітера та Сатурна
Нещодавно у журналі Nature Astronomy вийшло дослідження групи астрономів з Японії та Китаю, присвячене утворенню супутників Юпітера та Сатурна. У ньому вони спробували пояснити давню загадку, пов’язану з кількістю їхніх супутників і тим, як вони утворилися.
Взагалі Юпітер і Сатурн — не тільки найбільші планети Сонячної системи, вони також мають найбільше супутників. При цьому в Сатурна, попри те, що він менший за розміром, їх відомо 290, а у Юпітера — близько 100.
Проте ситуація сильно змінюється, якщо брати не геть усі супутники, а лише ті з них, що мають радіус понад 1000 км, тобто за своїми характеристиками є планетами. У Юпітера таких налічується аж 4: Іо, Європа, Ганімед та Каллісто, а у Сатурна тільки один — Титан.
Це дуже дивно, оскільки можна було б очікувати, що там, де місяців більше загалом, і великих має бути більше. Однак насправді все не так, і науковці вже давно намагаються зрозуміти, чому. Але питання про це є складовою загальної проблеми утворення великих тіл із газопилових дисків.
Утворення планет та магнітні поля
Загалом теорія утворення планет із газу та пилу, з одного боку, має достатньо пропрацьований математичний апарат, а з іншого — перевіряти його практично ні на чому. Сонячна система — єдина, яку ми можемо роздивитися з достатньою точністю. І саме тому вчені так цінують супутники Юпітера та Сатурна — як невеликі моделі процесів, що колись відбувалися навколо Сонця.
Питання про те, наскільки утворення супутників планет-гігантів подібне до утворення самих планет, досі залишається відкритим. Водночас учені вважають, що ці процеси все ж мають спільні риси. Втім, є й важливі відмінності. Наприклад, взаємодія магнітного поля Юпітера й Сатурна з газом і пилом могла призводити до формування значних порожнин, усередині яких народжувалися не лише дрібні кам’янисті частинки, а й доволі великі тіла.
Нова модель, опублікована у статті, концентрується на ранній еволюції планет-гігантів у ті часи, коли вони були тільки згущеннями матерії, хоча і вже дуже великими. Вона встановлює зв’язок між температурою протопланет і їхнім магнітним полем. І ці розрахунки показують, що останнє у Сатурна було значно слабшим, ніж у Юпітера.
За матеріалами phys.org
