22 червня 1978 року астроном Джеймс Крісті (James Christy) вивчав фотопластинки Плутона, зроблені 161-метровим телескопом Військово-морської обсерваторії США, Флагстафф, Аризона. Він звернув увагу, що на них Плутон мав трохи довгасту форму, тоді як фонові зорі зафіксувалися без спотворень. Крісті переглянув низку архівних зображень і виявив подовження, підтвердивши, що це реальний об’єкт, а не дефект фотопластинки. При цьому з часом формування змінювало свою позицію, з’являючись то на одному, то на іншому боці Плутона.
Крісті припустив, що або на Плутоні є гірська гряда заввишки понад 1000 км (що було практично неможливо), або ж він має великий супутник, що має період обігу близько 6 днів. Колега астронома Роберт Харрінгтон (Robert Harrington) провів обчислення передбачуваної орбіти супутника. 2 липня 1978 року обсерваторія Флагстафф зробила нові знімки Плутона. Опуклість перебувала у точці, що відповідає розрахункам Харрінгтона. 7 липня Крісті та Харрінгтон офіційно оголосили про відкриття супутника Плутона.
За традицією, першовідкривач небесного тіла може запропонувати його ім’я. Колеги Крісті наполягали на варіанті Персефона. Але астроном хотів увічнити ім’я своєї дружини Шарлін (Charlene). Друзі та колеги часто називали її Шар (Char). Крісті вирішив додати до нього закінчення -on — за аналогією зі словами «електрон», «нейтрон» та «протон». В результаті у нього вийшла назва Charon. Щоправда, сам Крісті не надто вірив у те, що Міжнародний астрономічний союз (МАС) затвердить подібний варіант. Але коли астроном відкрив енциклопедію, його чекало потрясіння. Виявилося, що у давньогрецькій міфології Charon (Харон) — це перевізник душ померлих через річку Стікс.
У 1985 році МАС офіційно затвердив Харон (Charon) як назву для супутника Плутона. Що цікаво, багато англомовних астрономів спеціально вимовляють назву місяця через Ш (тобто Шарон), віддаючи данину поваги Крісті. Цей варіант пропонує своїм співробітникам NASA.
Відкриття Харона стало важливою віхою в історії вивчення далеких рубежів Сонячної системи. Воно спростувало популярну теорію того, що сам Плутон колись був супутником Нептуна. Використовуючи орбіту Харона астрономи, нарешті, змогли точно визначити масу Плутона. Виявилося, що вона в 500 разів менша за масу Землі. Це означало, що Плутон не може вплинути на орбіту Урана і, отже, ніяк не може бути Планетою X. Гіпотеза про існування останньої була спростована в 1992 році, а у 2006 році МАС вирішив позбавити Плутон статусу планети.
Але зміна офіційного статусу не робить Плутон та Харон менш цікавими об’єктами. За багатьма параметрами їхня система є унікальною. Діаметр Харона всього вдвічі, а маса — у 8 разів менша за масу Плутона. Тому барицентр системи лежить поза межі поверхні Плутона. Обидва тіла обертаються навколо однієї й тієї ж точки простору і завжди повернені одне до одного однаковою стороною. Багато астрономів пропонують надати Плутону та Харону статус подвійної системи.
14 червня 2015 року апарат New Horizons здійснив історичний візит до системи Плутона. Станція пролетіла на відстані 29 тис. км від поверхні Харона. На знімках New Horizons добре проглядається головна пам’ятка супутника — величезна система розломів, що тягнеться вздовж її екватора. На деяких ділянках її глибина досягає 9 км — у шість разів більше від знаменитого Гранд-Каньйону. На думку планетологів, у минулому під поверхнею Харона існував океан рідкої води. Коли він повністю замерз, надра супутника розширилися, кора не витримала напруги, яка збільшилася та тріснула, що призвело до появи розломів уздовж екватора.
Інша цікава пам’ятка супутника — характерна темно-червона область на північному полюсі. Вважається, що у її виникненні «винний» Плутон. Гравітаційне поле Харона захоплює молекули метану, що залишають його атмосферу. Там вони вимерзають та осідають на поверхню в районі полюсів. Надалі під дією ультрафіолетового випромінювання Сонця з метану утворюються толини — органічні сполуки характерного червоного кольору.
Зібрані New Horizons дані також свідчать, що Плутон і Харон сформувалися незалежно один від одного. Потім обидва ці тіла зіткнулися. В результаті зіткнення, Плутон і Харон виявилися навіки пов’язані, а з викинутих під час удару уламків сформувалися невеликі крижані місяці — Нікта, Гідра, Кербер і Стікс, що обертаються навколо них.
За матеріалами https://www.nasa.gov
