До середини XX століття людство могло лише гадати, як виглядає зворотний бік Місяця. Лише після початку космічної ери вчені отримали відповідь на це питання. З’ясувалося, що не видима із Землі сторона її супутника досить сильно відрізняється від видимої. На ній розташовані лише два великі місячні моря, що займають 1% її поверхні. Для порівняння: на зверненій до нас півкулі темна застигла лава покриває близько 31% його площі.
Але це не єдина відмінність. Зібрані місією GRAIL дані свідчать, що товщина кори на звороті Місяця загалом на 10 км більше, ніж з видимої. При цьому вона складається з двох частин — «основної» кори й додаткового шару порід, що покриває його, якого немає на видимій півкулі. Ще одна істотна відмінність пов’язана з кількістю кратерів: дев’ять найбільших місячних ударних формацій розташовані саме на звороті нашого супутника.
Щоб пояснити різницю між видимою та зворотною стороною Місяця, астрономи висунули низку гіпотез. За однією з версій, після зіткнення Землі з протопланетою Тейя наша планета спочатку мала не один, а два супутники. Згодом вони злилися воєдино, що пояснює різницю між півкулями. За іншою версією, причина місячної асиметрії пов’язана з теплом, яке випускалося нашою планетою на зорі Сонячної системи. Звернена до Землі сторона Місяця зазнавала серйозного нагрівання і довше залишалася у розплавленому стані.
Проте є третя версія, згідно з якою вся справа в наслідках зіткнення Місяця з великим астероїдоподібним об’єктом. Команда китайських дослідників спробувала перевірити ці гіпотези. Для цього вони вдалися за допомогою комп’ютерного моделювання. Загалом вчені провели 360 симуляцій різних варіантів зіткнення.
Дослідження показало, що асиметрія між півкулями Місяця, що спостерігається сьогодні, могла виникнути внаслідок зіткнення з тілом діаметром 780 км. Воно мало б ударити по видимому боці нашого супутника зі швидкістю близько 6,25 км/с. Подібне зіткнення призвело до викиду величезної кількості матеріалу. Після удару основна частина цієї речовини осіла на звороті Місяця, сформувавши додатковий шар порід. Аналогічний ефект також спостерігався при зіткненні з 720-кілометровим об’єктом на швидкості 6,8 км/с.
Подібний сценарій також пояснює відмінності у вмісті ізотопів калію, фосфору та рідкісноземельних елементів (наприклад, вольфраму-182) у поверхневих породах Землі та Місяця. Остання могла їх втратити саме після гігантського удару.
За матеріалами: https://phys.org
