Автор рассказа — Олег Силин, писатель-фантаст из Харькова.
– Власне, ми досі не можемо збагнути, чому ви тепер відмовляєтеся поставляти зірку.
Шеклі Андерсон потерла очі, подумки вилаялась, але продовжила посміхатися гостям з зірок. Три низенькі гуманоїди міцної статури, одягнені в форму зі шкіри, тканини та металу, більше скидалися на казкових гномів, аніж на типових «сірих чоловічків». Схожість поглиблювало розкішне довге хутро на їхніх головах, що нагадувало бороди. Вони б мали копати руду й робити чудернацькі залізні вироби чи виганяти дракона з гори, чи хоча б співати «Хей-Хо», а не намагатися забрати Сонце.
Земля світила у скляний дах конференц-зали як нагадування про важливість переговорної місії. Навряд чи архітектори, що створили її, колись думали приймати у Селенія-сіті прибульців, але високі особи, які домовилися про перемовини, сподівалися, що вигляд «колиски людства» якось вплине на позицію «гномів».
Виявилося, що ніяк не вплинув.
– Але як людство виживе, якщо в нас не буде життєдайного світла? Міста, континенти — все перетвориться на кригу і загине!
– Це не є проблемою нашої компанії. Є контракт на зірку, і ми маємо його виконати.
Цей діалог відбувся на самому початку перемовин, і з того часу позиції не надто просунулися. Шеклі Андерсон, голова дипломатичної служби Об’єднаних Корпорацій, разом із Паком Чхолем та Аліною Ґрейвз щодня приходили до конференц-зали, команда експертів проводила безперервні наради, але… Але результату це не приносило. Гості стояли на своєму і не виказували жодної нетерплячки.
Шеклі ще раз сильно потерла очі. Після дотику пальців кілька секунд перед зором пливли плями. «Схожі на сонячні», — подумала вона.
«Гноми» чекали на відповідь. Насправді на їхніх обличчях не читалося жодної емоції, притаманної людям, але на їхнє питання слід було відповісти хоч щось.
То що вони запитали? «Чому ви відмовляєтеся віддавати зірку?» Ні, якось інакше прозвучало. «Чому ви тепер відмовляєтеся поставляти зірку?»
Тепер?
– Чи могла би поважна делегація пояснити, що вони мають на увазі під словом «тепер»? Невже людство колись виявляло таке бажання?
– Саме так.
«Тобто, палеоконтакт був реальністю? — пронеслось у голові Шеклі. — Оце іронія: як деякі наші пращури купували в туземців землі за безцінь, так і міжзоряні мандрівники купили у дикунів їхню зорю».
– Чи можемо ми подивитися цю угоду?
Гості перезирнулись, і ця емоція була чи не першою, схожою на людську.
– Наша компанія припускала, що ви можете це захотіти. Чи бажаєте ви, щоб компанія транслювала вам об’єкт у форму доступного сприйняття?
– Так.
– На це знадобиться кілька проміжків часу.
Ожив невеликий навушник, і команда спостереження зашепотіла: «Оригінал! Міс Андерсон, оригінал!»
– Ми б хотіли також передивитись оригінальну угоду… якщо це не становитиме загрозу для нашого життя.
Шеклі вирішила підстрахуватися, бо раптом угоди на продаж зірок створюються на високотемпературній плазмі? Хоча вона радше очікувала побачити глиняну табличку з клинописом або скарабеями, ніж те, що з’явилося перед очима.
На перший погляд то була фольга чи щось дуже схоже на неї. Тонкі розкатані листи металу, вкриті об’ємними, ніби напаяними символами.
– Чи можемо ми взяти це для вивчення?
– Так.
– Тоді з усією шаною продовжимо наступного разу.
«Гноми» підвелися, їхні фігури засяяли та розчинилися в повітрі.
До конференц-зали увірвалися вчені в захисному вбранні, з надзвичайною обережністю підхопили артефакт і понесли у свій барліг, як називає його Пак. Зараз він гучно обурювався, що йому не дали зробити селфі з документом, який сповіщав кінець світу.
– Чуєш, Андерсон, – голос Аліни вивів із заціпеніння, – звідки ми взагалі можемо знати, що та металева байда – хоч щось оригінальне?
– Нізвідки. Ми взагалі знаємо, що нічого про них не знаємо.
– Солідно сказано. Сама вигадала?
– Греки. Давні. Може ті самі, що Сонце продали.
За домовленістю з мером Селенії бар «Аполлон» віддали членам контактної групи, аби вони мали можливість відпочити без надмірної уваги журналістів чи мешканців. Шеклі подобалося сидіти на дивані навпроти стіни, прикрашеної мапою Космосу Людей, що була зроблена зі справжнього дерева. У центрі — величезна Земля, від якої простяглися промені до позаземних міст. Шість на Місяці, два на Марсі, станція біля Юпітера та відчайдушний приватний проєкт Нова Європа. Здавалося, ще трішки — й людство зможе перетнути межі своєї системи… Але це навряд вдасться, якщо Сонця не стане.
«Можливо, найменше постраждають якраз юпітеріанські поселення, — майнула думка в голові Шеклі, — вони й так на нього не покладаються».
Жінка встала й пішла до стійки за новим безалкогольним коктейлем. Другий ранок після прибуття до Селенії та тестування all inclusive у барі розпочався недобре, відтоді Шеклі вирішила, що питиме не більше одного алкогольного коктейлю на вечір.
За сусіднім столиком Аліна креслила криві лінії на папері, одночасно тапала у планшеті та спостерігала голографічну проєкцію навколоземного простору.
– Тобі щось взяти?
– Ага, текілу з табаско, щоб у голові все вибухнуло. Нічого не треба, Андерсон, дякую.
– Що це? — Шеклі вказала на криві.
– Балістичні траєкторії. Раз на добу чортопхайка прибульців опиняється в зоні дії наших ракет. Дивлюся, чи можна їх збити. Ноу гноми, ноу край.
– Аліно!
– А що? — вона відкинулася на спинку дивану. — Моє командування вважає, що рано чи пізно ми прийдемо до цього варіанту. Якщо не знайдеться геніальне божевільне рішення.
Двері розкрилися, й до приміщення забіг Пак, за яким ледве встигав сивий дядько у білому халаті та ще кілька «білих халатів» молодшого віку.
– Розкажіть їм! — Пак змахнув зі столу Аліни папери, й одна Шеклі помітила, чого вартувало майору Ґрейвз не відправити колегу в нокаут.
– Цей унікальний документ написаний мовою, аналогів якій немає на Землі. Це ані шумерська, ані єгипетська, ані відомі нам мезоамериканські. Це щось неймовірне!
– Ближче до справи, будь ласка.
– Остання сторінка, — «білий халат» поставив на стіл голопроєктор і натиснув кнопку. — Бачите, ось ці всі лінії? Це, як би у нас сказали, реквізити сторін. Наші гості теж із рукава Оріона, як і ми. Далі ми не розшифровували. Але не це головне. Ось, дивіться!
Він збільшив зображення і переможно ткнув пальцем у лінію з кількома колами.
– Пам’ятаєте золотий диск «Вояджера», де ми навіщось намагалися вказати місцезнаходження Землі? Тут приблизним чином підписались і продавці. Галактика-рукав-система… бла-бла… Ось зоря і четверта від неї планета.
– Четверта?
– Так, — трохи нервово посміхнувся Пак. — Видається, кількасот тисяч років тому наше любе Сонце заклали марсіани.
Шеклі подумала, що на сьогодні вона порушить правило щодо коктейлів.
Переклад «у формі доступного сприйняття» лише підтвердив висновки вчених.
– З усією шаною маємо повідомити, що людство не є стороною, яка уклала договір. Розумні істоти, що — як ми тепер здогадуємося — у прадавні часи жили на іншій планеті нашої системи, уклали з вами цей договір. Людство не мусить його виконувати.
– Хіба ви не нащадки тих істот? Архіви компанії показують велику схожість.
«От тільки панспермії нам ще тут не вистачало…»
– Людство не володіє жодною інформацією, яка могла б стверджувати походження нашого виду від позапланетного життя. Наші предки еволюціонували та розвили розум на цій планеті, і людство не має відповідати за вчинки інших істот.
– Це звучить загрозливо щодо успішного виконання контракту. Наша компанія ще жодного разу не зірвала поставку зірки.
– До речі, все хотів запитати, — Пак широко посміхнувся, — як це взагалі можливо?
– Заради всіх святих, Чхолю… – прошипіла Аліна.
– А що? Хіба тобі ніколи не було цікаво?
– До обраної зоряної системи прибуває станція відповідного класу. Матерія зірки починає компресуватися. Процес доволі довгий, у його кінці лишається білий карлик. Далі станція полишає систему, а білого карлика забирає карго-команда. В нашій компанії лише одна карго-команда, — Шеклі здалося, ніби «гном» цього соромиться, — тому деякі зорі висять у черзі, але всі вони будуть доставлені за призначенням.
– За призначенням кому?
– Комерційна таємниця.
– Але ж цей процес має у звичайних обставинах призводити до створення наднової! — мало хто очікував, що культуролог Пак розбирається у стадіях зоряної еволюції, проте зараз він колег здивував.
– Наша компанія давно на ринку. Ми виключаємо утворення наднових! — це був інший «гном», рудий і зазвичай мовчазний. — Хоча те, що ви звете «планетарна туманність», справді може утворитись із зорі вашого типу.
– Тобто, – подала голос Аліна, — так чи інак, а планетам прийде кінець. Дякую, моє командування буде у захваті від цієї інформації.
– Повернімося до справи, — Шеклі кинула полум’яний погляд на Пака. — Ми наполягаємо на тому, що ваш контракт неможливо виконати, адже ми не є його стороною.
– Це питання лежить поза межами компетенції цієї команди. Ми маємо провести консультацію з центральним бюро. Це займе кілька подовжених проміжків часу.
«Гноми» встали й розчинилися у сяйві. Аліна підхопилася, лівою рукою ляснула Пака по потилиці, а потім обійняла правою.
– Здається, ми виграли! Радій, Андерсон!
– Зрадію, коли вони повернуться і підтвердять це.
Наступний тиждень видався лінивим. Шеклі вставала, пила чай, подовгу сиділа на оглядовому майданчику Селенії, споглядаючи сірий реголіт. Корабель прибульців не полишав орбіти, тому кожного дня можна було очікувати виклик до конференц-зали в будь-який час умовних дня і ночі.
Зрештою вона пристала на пропозицію Аліни зіграти в теніс.
– На Місяці це справжній національний спорт, — мовила партнерка у роздягальні. – Менша сила тяжіння дозволяє робити майже дива. Стрибки, перехоплення, а деякі гравці встигають ще й сальто утнути… То, звісно, більше для виставкових ігор, проте й у турнірах трапляється. Зараз побачиш.
Вони вийшли в зал, де розмістилося два корти. На сусідньому якісь хлопці перекидувалися м’ячем у напів силу. Шеклі вразили стіни — вони виявилися м’якими.
– Пам’ятаєш про стрибки? Ти обов’язково вліпишся з десяток разів, бо відповідних м’язових рефлексів в тебе нуль, Андерсон. Але не зважай. Ми розважитися прийшли. Давай, подавай.
Дуже швидко Шеклі зрозуміла: те, що було в коледжі — лишилося в коледжі. Можливо, на Землі вона би трималася краще. Хлопці припинили свій матч і підійшли до сітки, що розділяла корти.
– Агов! Давайте два на два. Я допоможу цій чарівній панянці, — високий хлопець посміхнувся Шеклі, — а мій друг докладе зусиль, аби не зіпсувати гру вашої колеги.
– О, ні. Я сподівалася відпочити, а не…
– А давайте, — Шеклі вже вивчила цю усмішку Аліни Ґрейвз, і вона нічого гарного не віщувала. — Покажете, на що здатні. Дівчата проти хлопців.
За три хвилини Шеклі дійшла висновку, що більше заважає Аліні, а от хлопці грають доволі впевнено.
– Давай закінчувати…
– Здулася, Андерсон? Нічого, буде ще з тебе чемпіонка. Я з ними впораюся. Гей ви! — це вже хлопцям. — Моя подруга каже, що ви проти мене ніщо, і я це доведу!
Шеклі присіла біля стіни й не без захвату спостерігала, як Аліна підняла темп і майже не торкалася поверхні у переміщеннях кортом. Здавалося, їй байдуже, в який бік спрямована її голова, бо вона ніби відчувала спиною, куди прилетить м’яч, і саме там опинялася її ракетка. Використання інерції руху дещо нагадувало Шеклі її заняття старими єдиноборствами, де головним було спрямувати енергію супротивника у свою — так і гравці ніби відштовхувалися від м’яча.
Це було схоже на незвичний і вельми чарівний танець. І саме в цей момент на комунікатор прийшов виклик.
– Аліно! В нас зустріч! Зараз! У них відповідь!
– Кляті печеньки! Від мене, мабуть, смердить зараз… Якщо ми проморгаємо Сонце через теніс — це буде мегаіронічно!
Шеклі й Аліна прибігли до конференц-зали десь за пів хвили до появи «гномів». Пак Чхоль з їхньою появою видихнув, і його на зблідлому обличчі з’явився натяк на рум’янець.
– Ну нарешті!
– Щось відомо?
– Нічого. Анічогісінько.
Як завжди, прибульці вийшли з сяйва, присіли за стіл і без вітань взялися до справи.
– Наша компанія розглянула послання і має повідомити, що контракт не підлягає скасуванню.
– Всмислі?! – гаркнула Аліна.
– Моя колега просить аргументувати позицію компанії, — переклала Шеклі, хоча після тенісу їй самій хотілося запулити у прибульців чимось важким.
– Компанія дійшла згоди, що людство не є нащадком наших контрагентів. Але детальний аналіз приводить нас до наступних факторів. Угода була підписана і друга сторона повністю отримала виплату за зорю.
– Але це були не ми!
– Використовуючи цю виплату, вони змогли полишити свою планету і зоряну систему. Записи про це збереглися в одному з локальних відділень компанії.
– Це перший випадок, коли в тій самій системі з’явилося життя на іншій планеті. Компанія не має інструкцій з цього приводу, тому керується тим, що зі свого боку виконала угоду, — це був рудий «гном», і Шеклі знову здалося, що йому трохи соромно за своїх колег.
– Крім того, ваш розумний вид заселив четверту планету…
– Всього два маленьких міста!
– …і тому можна сказати, що вона знову населена, населена вашим видом, відповідно, контракт продовжує діяти з вами як істотами, що вступили у володіння світом нашого контрагента.
Шеклі випрямила спину у кріслі й заплющила очі. Це катастрофа. Якби людство не почало експансію, то можна було би відкинути останній аргумент… Проте щось їй підказувало, що без космічної експансії «гноми» просто не розмовляли б із ними. В навушнику не було чутно бурмотіння: певно, команда спостереження також приходила до тями.
– Тепер ми маємо порадитися, — вичавила з себе Шеклі.
«Гноми» підвелися і зникли.
– Ну що ж…
– Балістичні ракети. Моє командування має всі необхідні розрахунки.
– Та заради всього, Аліно! — у розпачі вигукнув Пак, — звідки твоє командування знає, що може прилетіти за ними? В них є станція стискання матерії та карго-команда, яка вміє перевозити зірки! Що їм наші ракети?
– Або вони надзвичайно гарно блефують.
– Ні! Ні-ні-ні! Ми маємо показати все, що є найкраще у людства! Ми маємо їх вразити! Тоді вони збагнуть, що не можна залишати нас без Сонця!
– І спишуть якусь дику суму в їхніх астрономічних доларах, яку вже встигли виплатити? — пробурмотіла Шеклі.
– Що ти кажеш?
– Нічого, Паку. Цей план — не гірший за будь-який інший. Окрім балістичних ракет. До них, сподіваюся, ми все ж таки не дійдемо.
Наступні кілька тижнів перетворилися на химерне поєднання круїзу, клубу естетів і кошмару. Пак отримав дозвіл на відвідини Землі, тому кожного дня персональний орбітальний шатл президента Венесуели (конфіскований у рахунок державного боргу) відвозив «гномів» до Ніагарського водоспаду, Непалу, на площу Святого Марка, до пірамід Гізи, пінгвінів Антарктиди, Сікстинської капели, Лувру та ще безлічі видатних місць. Щовечора на них чекала культурна програма: театр «Глобус», Бродвей, виступ Лондонського симфонічного оркестру чи голографічної кавер-групи Princesses of the Universe, а також «Титанік», «Аватар», «Король Лев», «Віднесені вітром» і ще кілька десятків фільмів, фінал ліги Чемпіонів з футболу та фінал Місячної ліги з тенісу.
Але, попри старання Пака, зовсім не відчувалося, що прибульці хоча б замислилися про перегляд контракту.
Зрештою, «гноми» самі попросили про наступний раунд перемовин.
Вже знайомий конференц-зал. Знервований Пак, Аліна у формі Сил Оборони, «гноми» у своїх обладунках.
Шеклі посміхнулася.
– Що ж, давайте почнемо. Чи сподобалося представникам компанії знайомство з культурою людства?
– Ми знайшли дещо цікаве. Компанія хоче придбати кілька комплектів для гри, яку ви звете «теніс». Компанія бачить у цьому несподіваний тренажер для вивчення руху малих тіл і загальної координації.
– Хоч скільки завгодно! Ми відправимо вам найкращих тренерів! — підскочив Пак.
«Це ж рабовласництво, міс Андерсон!» — команда спостереження була явно не в захваті.
– Ми змогли здивувати вас! — вів далі Пак. — Хіба це не привід дати нам шанс на життя?
– Ні.
Аліна зі значенням подивилася на Шеклі.
«Ракети».
– Проте, — рудий «гном» перервав мовчання, — ви маєте можливість забезпечити зберігання важливих культурних надбань.
Шеклі здалося, що інші «гноми» несхвально поставилися до репліки рудого.
– Чи варто це витлумачити як те, що людство має певний час аби підготувати якийсь… «ковчег»? Тобто, щось, що збереже, як ви кажете, надбання?
– Так, – відповів головний «гном».
– Скільки часу в нас є?
– Скільки вам потрібно?
Шеклі замислилася. Скільки можна попросити? Кілька місяців? Рік? Два? П’ять?
«Міс Андерсон…»
Мовчати далі було неможливо.
– Давайте встановимо якийсь розумний термін.
– Це для нас невизначений проміжок часу, — головний «гном» похитав головою.
– Розумний термін — це скільки часу у вашого виду розвивався розум? — запитав рудий.
У Шеклі перехопило дихання.
– Е-х-х-м… Так, це воно.
– Згідно з оцінками компанії, це зайняло від десяти до двадцяти тисяч обертів вашої планети навколо зорі залежно від визначення точки первісного розуму. Візьмемо п’ятнадцять тисяч. Це прийнятний для вас термін?
– Так. Дякую компанії.
– Зустрінемося, коли компанія підготує додаткову угоду.
«Гноми» розчинилися у сяйві, але не синхронно, як зазвичай. Рудий дещо затримався, поглянув Шеклі у вічі і коротко хитнув головою, перш ніж зникнути.
– П’ятнадцять тисяч років! Шеклі, ти — бісова чемпіонка! Чемпіонка з перемовин! — Аліна лізла обійматися, забувши про своє вічне «Андерсон». До неї доєднався Пак, а за кілька «надкоротких проміжків часу» — команда спостереження.
– Годі вам! Ми не вирішили проблему, а залишили її наступним поколінням…
– Слухай, Андерсон, не будь нудною. П’ятнадцять тисяч років тому ми бігали напів голяка та збирали ягоди. Ми в космос літаємо десь два з половиною століття. Невже ти думаєш, що за п’ятнадцять тисяч років ми не знайдемо рішення? Або, зрештою, не будемо жити по всій Галактиці?
– Або купимо цю компанію. Мій прадід завжди казав: якщо тобі щось не подобається — купи це!
– І як він?
– Прогорів, — посміхнувся Пак. — Але історія з купівлею Твітера та Роскосмоса тоді була у всіх на слуху.
Шеклі Андерсон посміхнулась і подивилася на стіл.
На ньому лишився лежати тенісний м’яч.
Только самые интересные новости и факты в нашем Telegram-канале!
Присоединяйтесь: https://t.me/ustmagazine
